Ця історія… Не знаю, як розповісти, і мовчати не можу. Бо вона про Любов і про щось таке, для чого слова терміна ще не вигадали…
Розповідає мій похресник, що воює з ними, вчитель історії. Із села, яке русопітеки зрівняли із землею, а потім окупували. Того вчителя відфутболив військкомат. Але чоловік устиг вивезти дружину й сина, а сам зголосився в УДА. Коли є можливість, телефонує дружині та розповідає синові казки або наспівує щось. І щоразу обіцяє – надішле гостинця, щойно буде нагода дістатися до пошти. Від зайчика гостинця.
Зайчик той особливий, він теж боєць УДА, служить головним розвідником і коригувальником вогню. Завдяки йому наша арта працює прицільно й ефективно.
Саме так! Це неправда, що зайці косоокі та полохливі. Такі, звісно, є також. Бо зайці – вони, як люди, різні бувають. Але цей особливий, хоробрий, сильний і добрий. Він і снайпером може… Зайчик-ворогів убивайчик. І ось він має передати хлопчикові гостинця…
На відпочинку бійці спаковують зимовий одяг, їдуть на пошту. У вчителя історії зимового немає, вийшов на позиції на початку травня. Але просить маленьку коробку на пошті та складає до неї: печиво, кілька шоколадок, стіки з повидлом і маленькі консерви «Тунець в олії». Підписує коробку – «Андрійкові» та малює збоку заячу мордочку зі щербатою усмішкою, бо в сина саме зубчик випав…
Гостинець від Зайчика. З війни… Те, що татко хлопчика наекономив зі свого сухпайка… А тепер скажіть мені: чому я не плачу розчулено, а лютую?
Боже, я хочу, щоб кілька поколінь русопітеків бачили в снах цього, озброєного до зубів Зайчика-ворогів убивайчика, і здригалися від його щербатої усмішки!!!
Любов БУРАК.
