«ДИКИЙ» ВОЛОНТЕР
Стас Теплов – відомий у Дніпрі журналіст і блогер, але з 2014-го до його професійної діяльності додалося ще й волонтерство. Водночас він не належить до жодного офіційного благодійного фонду, й сам себе називає «диким» волонтером. Такою ж «дикою» – тобто абсолютно особистою та самостійною – навесні 2022-го стала його ініціатива щодо забезпечення житлом українців, які змушені через війну залишити свої будинки.
– Спочатку приймав переселенців у себе вдома, – розповідає чоловік. – Але муляла думка, що все це тимчасово, й за кілька тижнів людям знову доведеться шукати житло. Так народилася ідея недорого купувати старі, занедбані дачі на околицях Дніпра, самотужки ремонтувати їх і заселяти туди на постійне місце проживання вимушених переселенців, які переїхали на Дніпропетровщину із «гарячих» регіонів України.
На реалізацію ідеї Стас вирішив витрачати… свої особисті заощадження.
РЕМОНТ САМОТУЖКИ
Оскільки війна наближалася, й Дніпропетровщина з кожним днем приймала дедалі більше жителів сусідніх регіонів, часу на роздуми особливо не було. У результаті від задуму до поселення в оновлений будиночок перших мешканців минуло менше місяця. З отриманням досвіду та покупкою потрібних інструментів справа пішла веселіше, до того ж Стасові стали допомагати його численні друзі. А допомога була ой як потрібна, адже зайнятися на занедбаних дачах, м’яко кажучи, є чим. Дніпровським волонтерам доводиться міняти проводку та підлогу, лагодити дахи та огорожі, розчищати колодязі та зарослі ділянки, і навіть… будувати туалети.
– Від справжнього чоловіка суспільство чекає сина, будинок та дерево, – іронізує Стас Теплов. – Я ж трохи «схибив»: у мене донька й онука, будинки лише ремонтую, дерева здебільшого обрізую. Зате нещодавно вперше в житті «з нуля» збудував сільський туалет типу сортир. Загалом дуже корисний досвід. Головне – не боятися робити те, що ти раніше не робив.
МІСІЯ – ДАВАТИ ПРИХИСТОК ЛЮДЯМ
На сьогодні Стас і його команда вже купили, облаштували та заселили 9 (!) будинків, розташованих за 20–30 км від Дніпра. Більшість нових жителів області (пріоритет – сім’ям із дітьми та пенсіонерам) – із Донеччини та Луганщини, які окупанти продовжують нищити вогнем. Звичайно, невеликі заощадження дніпрянина давно закінчилися, й він опублікував номер своєї картки в соцмережах.
Люди – знайомі та незнайомі – почали переказувати різні суми. Найменша пожертва склала 70 грн, але для волонтера вона по-своєму цінніша за багатотисячні вклади. Адже людина щиро хотіла допомогти й дала, скільки змогла.
– Я вже давно нормально не їв і не спав, взяв на роботі зарплату на місяць уперед, і 90 відсотків дзвінків на моєму телефоні пов’язані лише з питаннями ремонту та заселення, – зізнається Стас. – Я дико втомився, але точно знаю, що робитиму в найближчому майбутньому – облаштовуватиму будинки для переселенців. Війна відкидає їх від рідного порога, залишаючи наодинці з чужими містами, безнадією та безгрошів’ям, а потім нас зводить доля, і я знаю, що повинен дати людям прихисток…
Ірина КАДЧЕНКО.
