Під час повітряного бою з нерівними силами росіян на Житомирщині 23 березня 26-річний командир ланки авіаційної ескадрильї 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна Дмитро ЧУМАЧЕНКО в останню мить скерував підбитий літак подалі від села. Він міг катапультуватися і врятувати себе, та ціною власного життя врятував селян із Тригір’я.
Уродженець росії, Дмитро в дитинстві переїхав до Сніжного, що на Донеччині. З дитячих років мріяв про небо, тож після школи вступив на навчання до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після завершення навчання капітан Чумаченко перебрався до Луцька, де з 2018 року дислокувалася його бригада.
Іще від початку їх знайомства у Франківську, згадує 23-річна вдова Христина, склалося враження, що Дмитро – напрочуд позитивна людина. Він дуже романтично зізнався їй у коханні, хоч не раз казав, що його робота – постійні відрядження, і половинка має розуміти це. «Тривожну валізку» для коханого вона зібрала за тиждень до вторгнення росіян…
Дмитро запевняв: перемога буде за українцями. Казав: дружина має бути сильною, якщо з ним щось станеться. Навчив її непогано розбиратися в літаках. А пояснюючи, як відбувається катапультування, наголошував: у першу чергу пілот має рятувати людей, тож треба спрямувати пошкоджений літак у безлюдне місце. Так і вчинив…
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дмитра Чумаченка посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Провести Героя в останню путь прийшли тисячі людей.
«…Пишаюся, що стала твоєю дружиною, – написала Христина, яку після загибелі Дмитра підтримали десятки врятованих ним селян. – Пишаюся, що ти не завагався і здійснив учинок, про який знають і знатимуть усі. Герої не вмирають!»
Низький уклін нашим Героям!
