Обов’язковість шкільної форми – проблема, що періодично збурює у громадськості шквал як позитивних, так і негативних емоцій. Щороку її починають активно обговорювати напередодні першого вересня. І не дивно, адже батьки, збираючи дитину до школи, витрачають чимало грошей: зошити, ручки, щоденник, олівці, фломастери, фарби та інше шкільне приладдя, спортивний одяг… Список можна продовжувати довго. Однак чи можна зекономити, не купуючи шкільну форму? Невже дешевше вдягати школяра у вбрання, що вирізнятиме його з-поміж решти? І чому, власне, питання шкільної форми таке актуальне? Невже лише тому, що вчителі, сіячі мудрого, зробили старшокласниці зауваження стосовно занадто відвертого декольте на її кофтинці або учневі – за те, що прийшов до школи в шортах, у яких учора бігав на стадіоні, граючи у футбол?..
Думки щодо шкільної форми діаметрально протилежні: прихильники називають її своєрідним корпоративним одягом, що відрізняє учасників навчально-виховного процесу одного навчального закладу від іншого, вказують на нівеляцію ознак соціального розшарування учнів, на те, що шкільна форма дисциплінує, адже строгий і діловий стиль одягу не відволікає учнів від навчання. Крім того, наявність шкільної форми виконує ще й колективоформувальну роль.
Натомість їхні опоненти постійно цитують концепцію «Нової української школи», в основі якої – дитиноцентризм, а шкільна форма стає на заваді можливості виразити свою унікальність і неповторність.
Наші урядовці так стомилися від постійних обговорень, скарг і звернень до них із проханням розібратись у ситуації, яка склалася зі шкільною формою, що видають один за одним накази «Про шкільну форму» (№929 від 3 жовтня 2017 року) та «Про дотримання педагогічної етики працівниками навчальних закладів міста Києва» (№43к від 25 січня 2016 року), за якими всю відповідальність щодо рішення про наявність/відсутність єдиного зразка шкільної форми перекладають на раду школи (адміністрацію навчального закладу, учителів, батьків, учнів).
Навчальні заклади Києва підтримали демократичний підхід: деякі школи, ліцеї, гімназії переконали противників шкільної форми й замінили у своїх статутах поняття «шкільної форми» на діловий стиль одягу, мотивуючи це тим, що діловий одяг, що характеризується стриманістю у консерватизмом у виборі тканини, кольору, крою й аксесуарів, додає статусності дітям, виховує почуття смаку, гордості за себе як представника певного навчального закладу, є складовою частиною іміджу, який формується з дитинства. Водночас усім учасникам навчально-виховного процесу в деяких навчальних закладах раз на тиждень дозволено приходити до школи в одязі стилю кежуал.
Адміністрація поодиноких навчальних закладів обрала шлях найменшого спротиву: вони ліквідували в статутах очолюваних ними закладів поняття «шкільна форма».
Але хто візьме гору – побачимо, а тим часом пристрасті щодо шкільної форми не вщухають.
Юлія СЕРГІЄНКО,
вчитель української мови та літератури вищої категорії.