При в’їзді до Мукачевого перед очима на височині постає овіяний легендами і бойовою славою замок неподалік річки Латориці — одна з найцінніших історичних та воєнно-архітектурних пам’яток Закарпаття XIV—XVII ст. Його призначенням були охорона та контроль торгових і воєнних шляхів, що перехрещувалися тут. Один із них пролягав через Верецький перевал і в сиву давнину називався Великими руськими воротами.
Замок зведено на 68-метровій горі вулканічного походження. Точної дати історикам встановити не вдалося, але вважають, що вже у IX—X ст. на горі було невелике укріплення для охорони кордонів Київської Русі за Карпатами. Та перші документальні згадки про замок датовані XI ст.
Замком переважно володіли ті, хто панував у краї, зокрема з 1396 по 1414 рік — подільський князь Федор Корятович. Саме при ньому в скелястій горі вирубали 85-метровий колодязь. Оборонна система замку налічувала 14 веж, у верхній частині розташовувався великий палац. Внизу біля замку розкинулася Паланка — містечко, оточене палями та ровом із водою. Звідси й назва замку — «Паланок».
1633 року замок придбав трансільванський князь Дєрдь І Ракоці з правом успадкування, тож князі династії Ракоці перетворили його на столицю свого князівства й господарювали тут аж до 1711 р. В 1649 р. в замку побували посли гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори про спільні дії проти Польщі.
3 1685 по 1688 рік замок пережив одну з найбільших облог у своїй історії, яку здійснили війська австрійського імператора. Після здобуття замку австрійці реконструювали вали, що дало змогу мукачівському замку стати одним із найнеприступніших на сході Австрійської імперії. Згодом споруді випала ще одна історична місія: з 1703 по 1711 рік вона стала оплотом національно-визвольної боротьби угорців та інших народів, які населяли край, проти австрійського гніту. Після поразки визвольної війни замок поступово втратив своє стратегічне значення. Австрійці у 1782 році відкрили в ньому політичну в’язницю, що проіснувала тут 100 років.
Наприкінці XIX ст. в’язницю ліквідували, і замок поступово занепав. У період Чехословацької республіки (1918—1939 рр.) тут розташовувалися військові частини, а під час Другої світової війни — угорські солдати. Після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною в замку розмістили професійно-технічне училище.
За незалежності України розпочалася його реконструкція, і нині тут працює історичний музей. Реставрували середньовічну фортифікаційну архітектуру, старовинні двори і галереї, облаштували художній салон із виставковими експонатами, де представлено й побут мешканців краю.
Із замком пов’язане виникнення багатьох легенд, переказів. Одна з них розповідає про появу колодязя. Його почали копати за наказом князя Корятовича. Довго рили, але не могли дістатися води. Аж якось одного дня до князя підкрався чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін на заповнення колодязя водою. Та в казні не було грошей, і князь запропонував нечистому душу, але той відмовився. Корятовичу порадили обдурити чорта і кинути в мішечок кілька монет. Адже мішок не обов’язково має бути великий, маленький — це теж мішок. Чорт страшенно обурився і зі словами «все одно не питимете води» кинувся у колодязь. Відтоді щовечора чути, як на дні виє обдурений чорт…
Михайло МАЗУР. Фото автора. Закарпатська область.
