На перший погляд Оленівка рядове село у Фастівському районі на Київщині. Проте саме тут наприкінці XIX – на початку XX ст. був маєток і землі представників знаменитого українського роду Варвари та Богдана Ханенків. За переказами, Оленівка виникла в XVII ст. Тут жили хлібороби. Належали ці землі пану Едуарду Руліковському, польському історику й етнографу.
Коли його донька вийшла заміж, батько подарував їй маєток, і село назвали Геленівкою. За іншою легендою, хутірець за гайдамаччини Богдан Хмельницький подарував своїй дружині Гелені. Втім, селище значно старше. Археологи досліджували тут кургани II тис. до н.е. і періоду Київської Русі й знайшли безліч старожитностей. А наприкінці XIX ст. землю тут придбали Варвара і Богдан Ханенки. Відтоді село стали називати Оленівка, за іменем племінниці Богдана Ханенка. Правда це чи ні, але назва красива.
Варвара Миколаївна Терещенко (Ханенко) була старшою донькою цукрозаводчика, мецената Миколи Артемовича Терещенка. Народилася 9.08.1852 р. у Глухові. Отримала прекрасну домашню освіту, в 22 роки вийшла заміж за Богдана Івановича Ханенка нащадка гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка (1670–1674). Землевласник, підприємець, колекціонер, меценат Богдан Ханенко належав до аристократії Російської імперії, купував безцінні полотна, переважно західних живописців. Спочатку подружжя мешкало в Петербурзі, та 1881 р. переселилося до Києва і вирішило облаштувати музей у розкішному особняку, подарованому Варварі її батьком, по вул. Терещенківській, 15. Б.Ханенко 1896 р. очолює управління справами Товариства заводів братів Терещенків, бере участь у благодійних справах свого тестя.
Колекціонування та меценатство було їх спільною справою, та Варвара Ханенко залишалася у тіні чоловіка. Він займався не лише власним, а й організацією міського публічного музею, якого на той час у Києві ще не було. У 1904 р. завдяки Богдану Івановичу відкрили художньо-промисловий і науковий музей імені «Государя Императора Николая Александровича» (тепер Національний художній музей України). Йому було подаровано цілі колекції родини Терещенків. Крім того, Богдан Іванович заповідав передати після своєї смерті весь готівковий капітал сім’ї на потреби музею.
26.05.1917 р. Богдана Івановича не стало, і Варвара виконує останню волю чоловіка — передає колекцію Музею у подарунок Києву. Єдина умова зберегти в назві музею імена засновників. Політична ситуація була нестабільною. Окупаційний німецький режим пропонував їй виїхати разом із колекцією до Німеччини, але Варвара Ханенко відмовилася. У 1918-му вона передала колекцію разом із бібліотекою під патронат Української академії наук.
27.02.1921 р. з’являється музей мистецтва й археології Ханенків. Будівлю, в якій зберігали твори мистецтва, реквізували. Варварі Миколаївні лишили кімнатку, яку вона ділила зі служницею. А згодом її заарештували. 7.05.1922-го Варвари Миколаївни не стало. Поховали її на пагорбі над Дніпром, а пізніше перепоховали поряд із чоловіком біля церкви Святого Михайла.
1924 р. ім’я Ханенків зникає з назви музею «за відсутністю за Ханенками революційних заслуг». І лише через 75 років Київському музею західного і східного мистецтва повернули назву засновників.
…Раннім весняним ранком ми сіли в електропоїзд і поїхали до села, зупинившись на станції Білки, далі автобусом до кінцевої зупинки «Село Оленівка». Село як село: асфальтована дорога, прості хати, поодинокі люди придивляються до незнайомих облич і вітаються. Знайомимося з мешканцями. На наше здивування, вони знали й розповідали про знамениту жінку, називаючи її «наша Ханенчиха». Із задоволенням виконували роль екскурсоводів.
Ми познайомилися з активним членом сільської громади Петром Миколайовичем Бакаруком. Колишній агроном багато енергії і сил віддає вивченню історії та облаштуванню села, посадив маленький парк пам’яті померлих селян часів голодомору 30-х років минулого століття.
Варвара Ханенко багато зробила для культурного розвитку села. У 1907 р. в Оленівці розпочинає діяльність Київське кустарне товариство на підтримку українського гончарства, ткацтва, вишивки тощо. Її зусиллями було засновано школу домоведення, куди вступали дівчатка по закінченні загальної школи. Вони навчалися ткацтву, художній вишивці, виготовленню килимів і гобеленів. Після закінчення навчання отримували безкоштовно ткацький верстат із необхідними для роботи матеріалами. Хлопчики по закінченні курсу в народній загальноосвітній школі мали змогу 3 роки навчатися у столярній майстерні.
Варвара Миколаївна дбала про якість і збут продукції народних майстрів, відкривши магазин у Лондоні. На київській виставці, що відбулася в 1909 р., роботи Оленівської майстерні відзначили великою срібною медаллю.
А у 1912-му запрошує до співпраці професійного художника, педагога, мистецтвознавця Василя Григоровича Кричевського, за ескізами якого в Оленівській майстерні виконано килими та декоративні тканини.
В.Н.Ханенко підтримувала сирітський притулок, збудувала першу школу, започаткувала в Оленівці агрошколу, на основі досвіду якої 1939-го було створено науково-дослідну станцію, яка функціонує й досі.
В Оленівці шанують і пам’ятають знаменитих меценатів. Ми були потішені атмосферою єдиної родини в селі, знанням історії своєї землі.
Подружжя Ханенків багато подорожувало. Вони бачили, як живуть люди в Західній Європі, й використовували цей досвід. Село було забезпечене водопровідною водою, збудували електростанцію, створили дендропарк. Нині він перетворився на дубовий лісопарк. А ще в селі цілий каскад озер, багатих рибою.
Піднімаємося на центральну вулицю села колишню Петровського. З січня 2016 р. вона має ім’я Варвари Ханенко. До речі, селом ходять чутки, щодо них має приїхати правнук Терещенко. Можливо. Для мешканців це буде справжнім святом.
Ось така незвичайна історія звичайного українського села.
Валентина МОЙСЕЄНКО, Інна ШОСТКА, Наталія ТАРНЕНКО.
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця.