Ці рядки написані під час повітряної тривоги: в Україні триває війна. Маємо перемогти! Це — необхідна умова Незалежності України. Світ допомагає нам захистити, визволити своє і своїх, — будьмо ж удячні йому за все помічне для нашого контрнаступу. Неймовірними зусиллями наших воїнів, крок за кроком, українська земля скидає з себе ненависного ворога. Маємо надію: озброєння не забракне, на зміну знищеному прийде нове. А от людські життя — неповторні…
— Чимало українців чекають на швидке диво. Але контрнаступ — процес складний, довготривалий; це — люди, логістика, озброєння, медицина. І не лише винищення ворога, але й великі втрати серед наших воїнів. Тож задіяні в ньому мають бути не якісь там «люди, які вміють і хочуть воювати», а всі ми! Донатьте, підтримуйте фронт, а ще краще — долучайтесь до боротьби, люди в армії потрібні завжди! — звертається до українців 33-річний Роман Холодов. Як кажуть його друзі, «він же — Падре, він же — Святий Отець, він же — Федорович, він же — Параволан!» — Можете долучитись і до наших евакуацій поранених. Або до збору коштів на ці потреби. Бо наші воїни — то не статистика: поранених — стільки, убитих — стільки! Кожен з них — то цілий світ, сім’я, кохання, чиясь дитина, чийсь тато чи мама, у кожного є ім’я!
За плечима цього ставного високого бороданя — Київська православна богословська академія. Керівник відділу соцслужіння Київської Митрополії ПЦУ, наразі він 24/7 займається масовими евакуаціями поранених. «Врятувати і допомогти» — кредо його команди з 12 осіб під назвою «Параволан». Так колись називали себе священники, які, ризикуючи власним життям, рятували людей. І бралися за працю, котра не вабила решту.
— Я прошу про гідність для поранених, — каже Холодов. — Це — про гідні евакуації. Аби кожен поранений міг розраховувати хоча б на місце в евакоавтобусі, знеболювальне чи кровоспинне. Бо від того, як евакуюють поранених, залежить їхній подальший стан, реабілітація й усвідомлення ними своєї цінності для суспільства. Вони повинні мати шанс вижити!
ДОДАЮЧИ ЖИТТЯ ДО ДНІВ
«Творити добро — найефективніша проповідь», — так колись почав свій пост про Романа в соцмережі священник о.Іван Сидор. Про те, коли на Майдані підійшов привітатися з друзями — і побачив, як понад сотня безхатченків уголос читали «Отче наш». На той час Холодов із однодумцями вже понад два роки чотири рази на тиждень роздавали гарячі страви, приготовані у Видубицькому монастирі, малозабезпеченим, бідним, голодним людям. Працювали під егідою української церкви: спершу УПЦ КП, згодом — ПЦУ. Давні наші читачі вже знайомі з Романом за публікацією в «Порадниці» «Практика доброго серця», яку й зараз можна знайти на сайті. Холодова тоді сприйняла насамперед як майбутнього священника, котрий незабаром змушений буде зосередитися вже на священничих справах. Та він продовжував і далі вражати своїми добрими ініціативами. Узимку Роман разом із командою взялися ночами патрулювати місто, відшукуючи безхатченків, допомагаючи їм теплим одягом і гарячою їжею, а за потреби надаючи й домедичну допомогу, як-от обробку обморожень.
Під час пандемії COVID-19 разом із насельниками Видубицького монастиря ПЦУ хлопці взялися виготовляти за рецептурою ВООЗ антисептики для рук, які потім роздавали безкоштовно.
Іще раніше почали допомагати найнеобхіднішим важко хворим і самотнім людям у лікарнях і хоспісах. Колись до цього Романа покликало знайомство з безпритульним Сашком, який полишив вулицю, знайшов дім, працював… Та після побиття зрештою став пацієнтом паліативного відділення — і першим, кого Роман кілька місяців поспіль годував, мив, голив тощо… «Ми не можемо відмінити осінь та зиму в житті невиліковно хворих людей. Але можемо надати їм паліативну допомогу, додавши життя до їхніх днів», — переконаний Холодов. «Ми» — це невелика команда однодумців, яку Роман ще тоді визначив як «найголовнішу цінність місії».
Невдовзі під їхню опіку потрапили й важкохворі, які потребували транспортування для проходження курсу лікування, оперування тощо, аж до людей при смерті, які хотіли піти з життя не в медустанові, а вдома, поруч із рідними. Хоча команда самого Романа працювала на волонтерских засадах, такі послуги вимагали великих витрат. Та це була чи не єдина можливість для небагатих сімей. Бо за суму, в яку оцінювала перевезення однієї важкохворої дитини приватна компанія, команда Холодова транспортувала по Україні до 20 діток, безкоштовно для родин. Звідки брали кошти? Господь посилав їм назустріч тих, чиїми руками допомагав.
НАСЛІДУЮЧИ СПАСИТЕЛЯ
«Церква має займатися реальним соціальним служінням, допомагаючи хворим, нужденним, сиротам», — переконаний Роман. Тому кожному християнину як частинці Церкви варто замислитися над цим — і долучитися до посильної допомоги. Зокрема й беручи приклад із Предстоятеля, Митрополита Епіфанія, який особисто матеріально допомагає їхнім проєктам, а часом і долучається безпосередньо. «Церква поряд із тими, хто в скруті. Ви можете стати також!» — до всіх нас звертається Холодов. Він відчуває свою затребуваність у цьому служінні. Роману близькі й цінні слова Митрополита Епіфанія з порадою дослухатися свого серця — чути ним, бачити, говорити. І наслідувати Спасителя, Який у земному житті завжди бачив того, хто потребував Його допомоги, не спостерігав здалеку, а наближався — і діяв.
Холодова не раз запитували, чи не бридко, неприємно або важко йому, ще молодій людині, працювати з важкохворими? «Сказати, що це все проходить безслідно й не впливає на мене, не можна. Найскладніше — втримати баланс… Не страшно — прийти до одинокого хворого в лікарню, помити, постригти, поголити, нагодувати. Страшно — не втішити, не розрадити, не надати підтримку. Не страшно — прийти туди, де є хворе дитя, транспортувати в лікарню, допомогти в побутових питаннях, просто взяти на руки. Страшно — почати жаліти його та родину, замість християнського співчуття і допомоги. Страшно — бачити, як люди з осудом хитають головою. Страшно — бачити зівак, які дивляться на таких дітей. Не страшно — шукати по підворіттях і переходах тих, хто без дому, щоб нагодувати, допомогти одягом, аби вони пережили холодну ніч. Страшно за тих, хто засуджує людей, які впали, і близько не уявляючи, що в людини сталось», — відповідав цікавим.
У свій день народження за три тижні до повномасштабного вторгнення підбивав підсумки і ділився планами з друзями: «Patreon, ГО, БФ і сайт», самореалізація у невеличкій власній справі, з виготовлення упаковки та поліграфії. Традиційно нагадував: кращим дарунком буде підтримка місії. Аби ефективно працювати, вирішив брати раз на тиждень один повноцінний вихідний. Та з початком великої війни все в його планах, окрім евакуацій, стало на паузу до Перемоги.
«ЯНГОЛЯТА»
За підтримки дипломатів вони допомагали повернутися додому українцям після лікування й операцій із трансплантації в Білорусі. Ще перед тим Роман оголосив: «Церква поруч. Кому потрібне транспортування важкохворих діток, психологічна та інша підтримка, звертайтесь». Уже 24 лютого 2022 року команда розпочала евакуацію українців із числа найвразливіших верств, забепечуючи родини хворих та інвалідів усім необхідним для догляду за ними.
Із дітьми в Холодова пов’язані і найсвітліші, і найболючіші спогади. Малечу він зве «Янголятами». Навесні 2022-го через його руки пройшло чимало крихіток і з дитбудинків. «Ми з усіх сил втікали від війни… на одній ручці підключений монітор пацієнта, друга міцно стискала мій палець… Маленьке Янголя з ДЦП, вона не знала, що таке війна, вона ніколи не знала мами й тата, вона хотіла просто тепла і батьківської опіки, вона хоч і особлива, але просто дитина — Вікторія — «Перемога»!.. А далі ми сміялись, назло тим нелюдам, які бомблять лікарні, пологові, дитячі будинки… Сміялись із вимушеними перервами, бо їй ставало погано, але коли кращало — продовжували сміятись і розмовляти про своє — як вміємо, на своїй мові, без слів… Ми вистоїмо заради них, я пообіцяв їй! Ми повернемо всіх діток додому! Ми знайдемо Вікторії та тисячам інших сиріт дім, маму й тата. Вона так і заснула на руках, міцно стиснувши мій палець…», — згадував той рейс.
У травні 2022 року на Харківщині їм довелося складати в пакет і труну тіло дитини, ростріляної ворожим танком разом із рідними в авто. «Таке — не забувається. І, якщо чесно, — не додає міцності. Тільки бажання врятувати, вчасно допомогти…»
Серед найсвітліших історій евакуацій — порятунок крихітного Гордійчика, народженого 17.02.22 з вагою 1,2 кг і киснезалежного. Найважчого пацієнта в Чернігівському пологовому, його вирішили вивозити, коли кисню залишалося на пару діб, не було світла, опалення, води та зв’язку. Евакуація відбулася зусиллями волонтерів, благодійників, лікарів-анестезіологів. Крім Гордія, тоді врятували ще одне немовля. На запит «Охматдиту» Роман згодився вирушити за дітками на реанімобілі із запасом кисню, поклавшись на Божу допомогу. Їхали полями, з вимкненими фарами, під спалахи «Градів», за спеціально прокладеним маршрутом, яким потім іще не раз рятували людей. Уже за шість годин дісталися «Охматдиту»! А через 11 місяців малюка, який тепер самостійно дихав і харчувався, виписали з лікарні, і тоді вже Гордій із батьками матеріально допоміг евакуаційній місії!
Рятували й дітей, і стареньких, немічних, самотніх, із переломами стегна… Ходили по зруйнованих квартирах і лікарнях у вщент зруйнованому Сєвєродонецьку, за списками від соцслужб шукаючи тих, кого мали вивезти. Напевно, в кожному випробуванні з ними був Сам Господь. Бо місію не зупинили ані зіткнення із ворожою колоною, ані обстріли, ані контузія Романа — було б лише пальне й машина на ходу!
УСЬОМУ СВІЙ ЧАС
Коли забракло коштів на організацію чергової евакуації, Роман вирішив закласти обладнання для власної справи. Відчайдушний Фб-допис призвів до несподіваних наслідків: одна з читачок стала благодійницею, надавши необхідну для евакуації суму, аби лише Роман не лишився того нечисельного, що теплить його душу. «Це мій герой нашого часу. Людина мусить мати те, до чого хоче повернутися», — пояснює вона таке рішення. Свою улюблену автівку ще на початку повномасштабного вторгнення Роман віддав, аби придбати першу машину під евакуацію…
Читаючи на Фб-сторінці його щирі, невигадані історії про роботу місії, отримуєш справжні уроки жертовності, відданності Богу й Україні. Короткі звіти часом настільки вражають, що друзі коментують їх на кшталт: «Браво!», «Ромо, ти святий!», «Людина-серце!» Він тоді віджартовується. Згадує, як важко шукав себе, приїхавши до Києва. Жалкує, що має мізер часу для найрідніших, і тішиться, що мама з сестричкою підтримують його діяльність «на всі сто». Після закінчення КПБА він отримав диплом богослова з відзнакою. Не приховує: хотів би стояти біля престолу, служити літургію… Його спілкування з підопічними, зізнатися, наводить на думку про доброго Пастиря. Та, певно, всьому свій час. «Так сталося, що в мене друга служба, інакша літургія. Вона — в роздачі їжі бідним, роботі в лікарнях і з важкохворими дітьми, чаюваннях із бездомними, працею в хоспісах і перевезеннях хворих Янголят», — казав ще до великої війни.
ДОПОМАГАЙМО РЯТУВАТИ РАЗОМ!
Із початком великих боїв на сході першочерговим завданням місії стала евакуація поранених військових. Уже в жовтні 2022-го команда вивозила до 25 людей за добу, долаючи до 500 км за один рейс — і часом одразу вирушаючи в наступний. Парк невеличких «швидких» не раз поповнювався, дякуючи донатам Блаженнішого Митрополита Епіфанія, Української Православної Церкви США і тисяч небайдужих українців, у т.ч. — рідних і друзів Романа. Коли поранених значно побільшало, під їх перевезення почали облаштовувати місткіші буси. Новий рік, Різдво, а потім і Великдень-2023 команда зустріла за евакуацією. На Водохреще Холодов оголосив терміновий збір на «Мегаевак» — великий автобус, переобладнаний для перевезення одразу 8 важкопоранених воїнів лежачих і ще 37 — сидячих. Якщо до того часу команда евакуювала близько півтори тисячі поранених за місяць, то вже в березні їх було на 200 осіб більше. Тоді ж кілька благодійників, зокрема мережа АЗК «WOG», почали допомагати місії пальним. Підсумки першого рейсу Роман підбив дуже емоційно, зі сльозами радості від того, що вдалося одночасно вивезти в безпечне місце стільки Героїв, і готовністю стати на коліна перед тими, хто допоміг у цьому, адже вартість одного такого автобуса — 21 тисяча євро…
Роман із радістю надав би своїм хлопцям можливість хоч два тижні перепочити після року праці. Але для цього хтось має прийняти естафету порятунку. Каже, були люди, які приїхали — і поїхали, «бо тяжко дуже: болить спина, важко тягати поранених, їздити вночі», бачити кров довкола себе… Потрібні й «залізні нерви на випадок прильотів, бо якщо прилетіло по нас, ми не тікаємо, а працюємо з пораненими». А загалом, каже Холодов, «повний пансіонат гарантовано (їсти є що, місце для сну — також), треба дуже багато проводити часу за кермом (уночі також), розвантажувати — завантажувати поранених (багато, у т.ч. дуже важких) і бути готовим до крові, сечі тощо». В команду потрібні й нові медики — фельдшери, анестезіологи, анестезисти, операційні медсестри. Усіх готових особисто долучитися він просить звертатися на своїй Фб-сторінці в приватні. І дуже чекає на це, залишаючись на чолі місії, дарма що через стреси та передінсультний стан сам тримається на крапельницях і ліках. Бо поранених воїнів усе більшає, і навіть трьох «Мегаеваків» уже замало, аби вивезти всіх. Місії вкрай потрібні нові авто! Команда працює тепер і на Запорізькому напрямку, має третю локацію на Донеччині, забезпечуватиме евакуацію поранених до Дніпра. Холодов розуміє: не всі поранені залишаться живими. Але робить і надалі робитиме все, аби вижило якомога більше Героїв. Бо кожен із них — це чиясь рідна людина! Можливо, і наша з вами, шановний читачу. Та, яка любить нас. Та, яку любимо ми… І тому ми з вами не можемо залишатися осторонь!
За 470 днів повномасштабної війни команда Холодова евакуювала із зони бойових дій 12 тисяч поранених військових, 700 цивільних та 268 важкохворих дітей. Наразі щомісячні потреби місії — щонайменше 12 тонн дизеля і 150 тисяч грн — на ремонти, заміну стертої гуми, пошрамованих лобових стекол, медичні розхідники тощо. До того ж 8 машин — несправні! Тож допомога ремонтом на СТО, пальним чи талонами на нього — теж актуальна й цінна.
Наразі мета команди — терміново зібрати півтора мільйона гривень на евакуацію поранених: «Придбаємо паливо, купимо ще один евакоавтобус — і працюватимемо в тиші. Наступ любить тишу! Дякую наперед, шановне товариство!» Картка Монобанку на ім’я Холодова: 5375 4114 0615 0644. Банка — за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/282EidFUcP
Поповнюючи банку місії, довідалася: за останій місяць Роман із командою евакуювали 2556 поранених. Середня вартість евакуації одного важкопораненого бійця — 400 грн. Тож кожний такий донат — це шанс на порятунок життя Героя, його вчасну евакуацію в рамках місії. Дай Боже нам усім разом дати цей шанс кожному українському захиснику!
Ольга ГОЙДЕНКО.
Фото надане Романом ХОЛОДОВИМ.
