Здається, її материнству раділа чи не вся вільна Україна. Адже буквально за кілька днів до народження донечки, 21 вересня 2022 року жінку разом із 214-ма іншими українськими військовими в рамках великого обміну було звільнено з російського полону, в якому перебувала від 4 квітня. Не судилося їй тішитися радістю майбутнього материнства в колі рідних, під мирним небом. Натомість військова медикиня, капітан медичної служби Збройних сил України, учасниця російсько-української війни Мар’яна МАМОНОВА майже всю вагітність провела у великій небезпеці — несучи службу в Маріуполі, згодом разом із колегами та багатьма мирними мешканцями міста знаходячись на металургійному заводі імені Ілліча, де рятувала людям життя, потім — будучи в полоні у сумнозвісній Оленівці.
Поспілкувавшись із нею, зрозуміла, чому саме такий позивний дістався медикині від її побратимів — «Вітамінка». Вона й справді своїм оптимізмом, витримкою додає іншим сил, віри, натхнення до життя. Напрочуд світла, позитивна, добра, небайдужа — попри те, що довелося пережити.
ПРО МАТЕРИНСТВО
Зазвичай усі відразу запитують мене про полон, а ви от саме за материнство. Так, згодна з вами: найкраще, що може статися з жінкою у цьому світі, – перейти в той новий статус, стати мамою. Хоч би ким ми до того працювали, декрет, слава Богу, для жінки ніхто не відміняв. (Усміхається). Мені дуже-дуже подобається моє нинішнє місце роботи, отримую від того колосальне задоволення. Хоча жінки знають, яка це титанічна праця, коли здається, що все можна зробити, аби хтось бодай тих пів годинки посидів із маленькою дитиною. (Усміхається). Кожна мама мене зрозуміє, коли скажу, що наша нервова система інколи може давати «задню», і треба знайти сили на відновлення. Але я дуже рада своїй дитинці, я — щаслива мама. Хоча моя історія склалася так, що не мала можливості прожити свою вагітність, як інші вагітні. Та, слава Богу, мала можливість народити у вільній Україні таку хорошу дівчинку, яка називатиме мене мамою.
Дитина дуже змінила мене. Вона дала зрозуміти, що я набагато сильніша, набагато мудріша, набагато витриваліша, ніж могла собі досі уявити. А ще переконалася, що ніколи не треба здаватися, завжди потрібно боротися до останнього. Людські сили, напевне, нічим виміряти неможливо.
ПРО ЖІНОК-ГЕРОЇНЬ
Вважаю, що кожна наша жінка, котра побувала в російському полоні, є героїнею. Кожну жінку, котра зараз, під час війни, перебуває в стані стресу, бо хвилюється за свою дитину, вважаю героїнею. Кожна жінка, котра шукає свою дитину, яку в неї забрали окупанти, кожна мама, котра поховала свою дитину, тому що — війна, а вона віддала найдорожче, — вони для мене теж є героїнями. Загалом жінка під час війни для мене є героїнею. Отож ми всі — героїні нашого часу.
ПРО НЕНАВИСТЬ ДО ЗАГАРБНИКІВ
Я їх ненавиджу не по відношенню до себе, за те, що зі мною так сталося. Ненавиджу їх за те, що вони роблять із нашими людьми. За те, що вивезли з України, викрали від батьків тисячі й тисячі українських дітей. Ненавиджу за те, що прийшли туди, куди їх не запрошували — «асвабадітєлямі», бачте, себе називають. Нас ні від кого не треба було визволяти. Ми жили в хорошій, красивій, процвітаючій країні. Так, були свої проблеми. Але загалом, вважаю, ми жили дуже добре. А я бачила, які живуть люди на ще раніше, з 2014 року, «звільнених» ними територіях Донецької та Луганської областей. Я ненавиджу їх за це. За все, що зробили і ще роблять із нашою Україною.
ПРО ПІДТРИМКУ ТИХ, ХТО ЩЕ В ПОЛОНІ
Так, беру активну участь у всіх заходах саме на підтримку військовополонених, а також військових медиків, яких за всіма конвенціями повинні обмінювати не як військовополонених, а просто віддавати. До них так само жорстоко ставляться, знущаються над ними, як і над офіцерським, бойовим складом. Так само й до українських жінок ставлення в полоні не краще, ніж до українських чоловіків. Ці питання є для мене дуже болючими, такими тригерами. І не можу собі дозволити повноцінно жити, так, як хочеться, знаючи, що мої дівчата, мої хлопці, з якими була в полоні, знаходяться ще там. Для мене дуже важливо, аби про них не забували, проводили неспинну роботу, аби їх якнайшвидше визволяли з російського полону. Бо кожен день, прожитий в полоні, гірше пекла.
ПРО ПЕРЕМОГУ
Коли дізнаємося, що перемогли, певний час буде якийсь такий дисонанс: ми перемогли… ми перемогли!.. ми перемогли!!! Будемо плакати і сміятися. Уся країна святкуватиме. За великими руїнами приходить велике будівництво. Ми бачимо, як зруйновані на початку війни міста, що залишилися на підконтрольній Україні території, а не в окупації, попри все відбудовуються, як люди понаводили порядки, позабирали все, що їм може нагадувати про те, що там відбулося. Так і буде після нашої повномасштабної Перемоги.
Повну версію порадницької гостини З МАР’ЯНОЮ МАМОНОВОЮ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 27 липня 2023 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна Власюк, головний редактор газети “Порадниця”.