Жінка-легенда, котрою неможливо не захоплюватися, а її життєвій енергії, активності можуть позаздрити навіть ті, на чиєму життєвому календарі у рази й рази менше років. Кожному, хто має нагоду зустрічатися, спілкуватися з Галиною ЯБЛОНСЬКОЮ, народною артисткою України, володаркою титулу «Найтриваліший період виступу на театральній сцені» (а вперше вийшла на неї у шестирічному віці і вже 88 років працює на сцені, з них 71 — актрисою Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка), додається тепла, позитивної енергетики, надії, натхнення до життя. Що конче потрібно нам усім саме цієї лихої години. А коли чуєш її неповторний, з дитинства не те що знайомий, а вже рідний голос («Театр перед мікрофоном» Українського радіо, де працювала багато років, слухали мільйони людей), видається, наче все своє життя була знайома з цією неймовірною, красивою жінкою. Хіба могла згаяти нагоду запросити Галину Гілярівну на порадницьку гостину напередодні її ювілею, який відзначатиме другого дня року прийдешнього?!
— Найперше, не можу не запитати, Галино Гілярівно, що вас і досі надихає на початок нового дня — і не просто дня, а насиченого всілякими активностями?
— Так оце ж вони мене й тримають. (Усміхається). Щось задумаю, а потім же треба все те реалізовувати. Хочеш не хочеш, а маєш уже відповідати тому створеному іміджу. Завтра виступатиму в «Охматдиті», готуюся до зустрічі з дітками. Дізналася, якого вони віку, — відповідна й програма має бути. І вбрання своє навіть продумую, аби не офіційне, а щось радісніше. Маю на такий випадок сорочку, вишиту різними кольорами. А нещодавно День волонтерів був — теж виступала на акції. Там інший рівень сприйняття. Тож і це все теж мене надихає. Ще книжка спогадів чекає свого часу. Багато уваги потребує Міжнародний проєкт-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи», авторкою і засновницею якого я є.
Отак задумаю щось новеньке, а потім думаю: «Боже, що я роблю?! Чи вистачить мені сил?!» Але ж… Так багато ще хочеться встигнути. Ось, скажімо, 19 грудня — 102 роки від дня народження Миколи Руденка, співзасновника Української Гельсінської групи, письменника, правозахисника, дисидента. Яку ж колосальну, глибинну спадщину залишив він нам! А в ній — і головні праці його життя: «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії» та «Найбільше диво — життя. Спогади». Та якось, на жаль, і досі не поцінували те належним чином — ще поки живий був, і потім, як відійшов у 2004 році, коли його дружина, Раїса Руденко, зверталася до чиновників із найвищих щаблів влади. Ніхто не відгукнувся, по-справжньому не зацікавився. Може, не доросли тоді ще.
Збираємо нині таку команду, яка зможе привернути належну увагу до спадщини Миколи Руденка. Після війни особливо буде на часі, аби підніматися стрімко, з меншими затратами, відновлювати нашу багатостраждальну Україну, яка, впевнена, вийде переможницею з цієї війни.
(Продовження бесіди з Галиною ЯБЛОНСЬКОЮ можна прочитати у №51 газети “Порадниця” від 22 грудня 2022 року).
Порадницьку гостину провела Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
