З дитинства нас учили, що старших, а особливо людей похилого віку, потрібно поважати, поступатися місцем у громадському транспорті, пропускати вперед, допомагати нести важку поклажу тощо, бо вони здобули право на таке ставлення представників молодших поколінь своєю працею. Однак, на жаль, дехто з пенсіонерів іноді забуває важливу заповідь: «Стався до інших так, як хотів би, щоб ставилися до тебе», тож подекуди своєю зверхньою поведінкою до оточення, м’яко кажучи, не сприяє виникненню в інших бажання їм допомогти.
«Я заслужив», «мені всі винні», «без мене у вас нічого не було б»… Прикро, але таку життєву позицію має багато літніх людей. І це при тому, що ніхто нікому нічого не винен і не зобов’язаний. По-перше, відрахування із зарплати громадян працездатного віку, і молоді зокрема, є основним джерелом наповнення бюджету Пенсійного фонду. Отже, пенсія – це і є винагорода старшим від молодших за отриману раніше можливість стати на ноги. А по-друге, чи часто поважні чоловіки із сивиною на скронях та мудрі жінки самі поступаються місцем вагітним і пасажирам із маленькими дітьми чи пропускають їх у довгій черзі?
До речі, черги у нашому суспільстві давно стали лакмусовим папірцем, який визначає рівень людяності. Хочеш дізнатися справжню сутність людини? Постій разом із нею у черзі. Найкраще – у банківській установі в останній день оплати комунальних послуг. Я, наприклад, і досі під враженням від останнього походу з платіжками до найближчого від дому відділення банку.
А сталося от що. У «хвості» довгої черги до кас стояла молода мама з немовлям на руках. Поки дитя спало, проблем не було, однак коли почало хникати, по черзі пронеслася хвиля невдоволення. Знаючи, як важко з малою дитиною довго чекати, запропонував іншим пропустити молоду маму. І почалося найцікавіше – напівсонні бабусі та дідусі прокинулися і вилили на мене стільки бруду, що вистачить надовго. Перемир’я у словесній дуелі настало лише після того, як до мене приєдналися інші молоді люди. Разом нам вдалося «відбитися» від невдоволених відвідувачів і провести жінку з немовлям до каси.
Аби ситуація була зрозумілішою, зауважу, що просторе відділення банку, в якому це відбувалося, нещодавно капітально відремонтували і встановили для клієнтів зручні м’які дивани та кулер із безкоштовною водою. Завдяки ж роботі кількох кас навіть велика черга там просувається доволі швидко. Тому, пропустивши молоду маму, інші затрималися б максимум на одну-дві хвилини. Однак у пориві навчання «непутящої» молоді життю це навряд чи хтось із літніх людей зауважив.
Звісно, стригти усіх під один гребінець не можна. Зрештою, таку поведінку теж можна пояснити – у кожного бувають вдалі й не дуже дні, особливо коли життя випробовує нас на міцність. Та за будь-яких обставин потрібно залишатися людьми, пам’ятаючи, що поважають не тільки за вік, досягнення чи заслуги, а насамперед за поведінку та ставлення до інших.
Віктор МИРОНЕЦЬ.
