Найважливіша дата в церковному календарі після Воскресіння Христового – Вознесіння нашого Господа Ісуса Христа. Свято відзначають на сороковий день після Великодня, і воно завжди припадає на четвер (цьогоріч – 17 травня). Тому кажуть: «Ніколи не бути Вознесінню у середу, як Середопістю у четвер».
Починаючи з цього дня, християни вже вітаються одне з одним не словами «Христос Воскрес!», а «Слава Ісусу Христу!» На свято Вознесіння господарі виходили на сіножаті й дивилися, чи добре «вознеслися» (підросли) трави, бо тоді корму для худоби буде вдосталь. За 10 днів, на Трійцю, вони вже мають забуяти. Опісля почнуться сінокоси. Здавалося б, півтора тижня – не так уже й багато часу. Але тільки не в Природі. Після Вознесіння з Трійцею приходить справжнє літо, навіть якщо Великдень припав на ранню пору. На Вознесіння має й озимина заколоситися. Погана прикмета, якщо цього не сталося, тоді чекай голодного року.
До свята Вознесіння у вправних господинь були свої клопоти. Вони неодмінно пекли обрядове печиво у вигляді драбинок (бажано сім щаблів, що символізували сім таїнств), аби «допомогти Ісусові вознестися на Небо», готували млинці – «Божі онучі», також «для Ісуса». На Поділлі, почасти й на Волині пекли пироги з яйцями і городньою зеленню. Варені яйця дрібно нарізували, додавали подрібнені молоді стебла цибулі, листя петрушки, інколи щавлю, кріп і все ретельно перемішували. Суміш слугувала начинкою. Пироги в окремих селах так і називали – «вознесенські». Але готували їх не тільки на саме свято.
Тарас ЛЕХМАН.
