Український Мойсей — так називали Митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького 100 років тому і звуть дотепер. Знав-бо, куди вести за собою народ, і люди йшли за ним. А ще звіряв кожен крок свій із Богом, прохаючи Його ласки й благословінь для нас, українців. «Монолит», «глиба», «той, кого обрав Бог», – кажуть про таких, як Шептицький. Їх жертовність і плоди їхніх справ стверджують нас у великій повазі, любові й удячності. А що може бути цінніше для вшанування пам’яті непересічної особистості, ніж пам’ять нащадків, які керуються плодами її духовної праці на користь собі й рідній країні? Саме такого ставлення гідна духовна спадщина Митрополита Андрея Шептицького, 155-річчя від дня народження якого в Україні на державному рівні відзначали 29 липня. Людини надзвичайних чеснот, яка казала: «Хай умру сьогодні і в вічності не знайду щастя, щоб тільки ви, мої браття, були щасливі».
2020-й ОГОЛОШЕНО ЙОГО РОКОМ
155-річний ювілей Митрополита Андрея – знаменна подія в духовному житті всієї України. А на малій батьківщині Шептицького, Львівщині, 2020-й оголошено його роком. Із найважливішого, що вже відбулося з цієї нагоди, – старт першого етапу проєкту «Sheptytsky Bіennale», організованого Центром Шептицького Українського Католицького університету за підтримки Українського культурного фонду. У його рамках художники віком 18–40 років представлять свої картини, присвячені постаті й діяльності Митрополита Андрея. Прийом заявок – до 15 серпня; кращі роботи покажуть на підсумковій виставці.
Подальші етапи проєкту передбачають 7 лекцій у контексті настанов Шептицького, творчі зустрічі з людьми, які створили щось цікаве під впливом цієї непересічної особистості, запис інтерв’ю на теми ідей Митрополита, створення присвяченого йому документального фільму разом із істориком Вахтангом Кіпіані, 10 відеоблогів українського правозахисника, публіциста та релігієзнавця Мирослава Мариновича. Усі ці матеріали будуть загальнодоступними. Таке свято пам’яті видатного земляка проводитимуть що два роки, аби образ і цінності Шептицького, його духовні, інтелектуальні надбання ставали ближчими нашим сучасникам. Адже Митрополит Андрей був зорієнтований і на майбутнє свого народу, щиро люблячи його так, як духовний отець може любити своїх духовних чад.
СИН СВОГО РОДУ
Роман-Олександр-Марія граф Шептицький – так звучало повне ім’я, яке отримав при хрещенні новонароджений представник давнього боярського роду. Грамоту на право земельного володіння одному з бояр Шептицьких галицьковолинський князь Лев Данилович дав іще 1284 р., коли той під Перемишлем на чолі галицької шляхти розгромив загін монголо-татар, здобувши після того особливу княжу прихильність. Згодом рід Шептицьких активно чинив опір ополяченню та латинізації, а згодом із нього вийшло кілька найвищих церковних ієрархів УГКЦ та РКЦ, зокрема, Атанасій та Лев Шептицькі, які в різний час були Київськими, Галицькими та всієї Руси Митрополитами греко-католицької церкви; за їхнього правління й було споруджено собор Святого Юра. Саме Лев Шептицький запровадив християнське вітання для вірних на щодень – «Слава Ісусу Христу».
Продовжувачем ось такого роду в липні 1865 р. прийшов на світ у Прилбичах, що на Львівщині, старший з 7 синів графа-землевласника Івана Шептицького та письменниці й художниці Софії, доньки поета і драматурга Олександра Фредра. Іще під час навчання у Краківській гімназії Роман вирішує стати грекокатолицьким священником. Шокований батько тоді відіслав сина до армії, але його наміри не змінилися. По закінченні Ягеллонського університету 23-річний Роман вступає до васіліянського Добромильського монастиря, прийнявши чернече ім’я Андрей і відслуживши першу в своєму житті літургію в рідних Прилбичах.Уже маючи докторські ступені з права, філософії і теології, за 11 років він обраний Станиславівським єпископом, а по тому – й Галицьким митрополитом.1901 р. у свої 36 обраний Главою УГКЦ, розпочавши невтомну працю на благо всієї Церкви. Відтоді 44 роки очолюватиме її, а по суті й українське галицьке суспільство.
7 разів за його життя зміниться державна влада, припадуть дві Світові війни, він сам зазнає політичних репресій. І за підтримки Папи Римського реформує ввірену йому Церкву. «Без перебільшення можемо ствердити, що ціла перша половина XX ст. в історії Української Церкви і Народу стоїть під знаком великого Митрополита Андрея. Кожне велике діло в західних областях України або започатковував, або благословив і підтримав наш український Мойсей», – так у наш час напише про Шептицького доктор богослов’я Петро Біланюк.
СЛУЖИВ БОГУ І ЛЮДЯМ
«Бог є джерелом усього, що гарне і добре! Кожне слово молитви – це двері чи віконце в небо», – вважав Митрополит Андрей. Молитва була його улюбленим заняттям. До неї закликав вірних, натхненно аргументуючи:
«У молитві душа очищується від гріха, кормиться любов’ю, скріплюється у вірі, утверджується в надії: розквітає дух, розширюється нутро душі, очищується серце, являється правда, поконується спокуса, зникає смуток, відновлюються змисли, сили знеможені підносяться; холодність устає, ржа прикростей никне. З молитви виходять, як живі іскорки, бажання неба, які видає душа, запалена огнем Божої любові. Велике достоїнство молитви, безмірні її привілеї: молитві відкриваються небеса».
Серед його внеску до церковного життя – чимало богословських праць, у яких наголошував на особливій історичній місії УГКЦ в лоні Вселенської Церкви – духовному єднанні між Сходом і Заходом. Він заклав початки подальшого екуменічного руху, займався примиренням різних етнічних груп, оновив літургійно-обрядове життя, відновив давнє чернецтво, заснував на українських теренах монастирі Студійського Уставу (доти були лиш Василіянські), запровадив нові східні гілки західних орденів тощо. Саме він почав розвивати Зарваницю (Тернопілля) й організовувати сюди прощі.
Не менше хвилювало його й соціальне життя вірян. Вважав: духовий отець у своїх молитвах не має закриватися від світу, а виходити назустріч усім його потребам та проблемам, прагнучи їх здолати й вирішити.
«…Призадумавшись над усіми нашими потребами… бачу тисячки дітей, яким треба дати науку й виховання християнське; тисячки сиріт без батька і нені, яким треба заступити рідню; бачу тих бідних, що, попавши у тяжкі гріхи, втратили Божу ласку: їм треба помогти піднестися, треба молитвами випросити їм ласки в Бога, щоб навернулися; бачу церкви, які треба би поставити, парохії та школи, які належало би встановити; бачу й заблуканих, яких треба би привернути до Христового стада… бачу тих, що сумують і плачуть, – їм би треба би розради, голодних – їх треба нагодувати; бачу родини християнські, що треба освятити…»
– так вбачав обшир напрямів для діяльності духовного пастиря в одній зі своїх праць.
Для простих людей він завжди лишався доступним. Допомагав сиротам і вдовам, будував сиротинці, а в рідних Прилбичах заснував дитячий садок для малечі до 3 років. «Від виховної сили Церкви, від клопіткої виховної праці духовенства з молоддю та проповідування Євангелія і пояснювання християнських чеснот великою мірою залежить могутність Батьківщини», – вважав він. І невтомно нагадував: справжні християни мають на ділі сповідувати Заповіді Христові. Навчав укладати в слова молитви «багато серця», говорити в ній більше про красу, доброту Божу, аніж про себе, свої потреби. «А передовсім не забуваймо багато молитися за ближніх, найперше за своїх найближчих родичів, дітей. Але не лишень за них. Серцем широким, широкою християнською любов’ю ближніх обіймаймо… Молімося за всіх людей, що лишень на світі живуть», – наголошував у Пастирському посланні до духовенства і вірних «О молитві».
На багатьох світлинах митрополит – просто обліплений малими дітьми, яких дуже любив. «Від першої ж хвилини, як тільки людина приходить на цей світ, треба їй, як тій маленькій рослині, сонця й роси згори та доброї землі здолу… А тим сонцем дитини є любов і дбайливість батьків, які піклуються про неї, тремтять над її колискою та й випрошують для неї Божої ласки з неба. А тією росою для дитини є ті перші науки й перші враження, які вона пізнає. То перше слово неньки, перша наука батька, перший приклад батьків, який дитина зрозуміє», – навчав батьків мудрий пастир. Молоді ж радив давати таку освіту, яка б учила не лише теорії, але й практики, плекати в юних душах самостійність та індивідуальність.
«Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я – отець. А вітцеві нічого не є чужим, що синів, дітей його обходить»
– пояснював свій інтерес до мирського боку життя людей, водночас закликаючи їх «щодня повертати свою голову до Бога». Акцентуючи на цінності людських чеснот для кожного християнина, навчав: «Неси добру звістку, роби добро. Пізнай красу світу, а не руйнуй її. Твій стан – це навчитися давати, а не брати. Тому не кради те, що не є твоїм, а розвивай таланти та здібності. Тільки так станеш справжнім господарем на землі».
ПРО МАЙБУТНЄ ДЕРЖАВИ
Багато розмірковував і над майбутнім України, всім серцем уболіваючи за долю свого народу. Одна з найвідоміших ґрунтовних праць Шептицького – «Як будувати Рідну Хату» – й у наші дні вражає мудрістю міркувань. Українську хату як домашню оселю називав першою і найважливішою школою, в якій діти мають навчитися любити Бога і людей.
«Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина, – розвивав далі свою думку. – На що ж опреться єдність хати? На національну єдність. Український нарід є одним народом… тому й належить йому стати суцільним національним твором. Що ж робить людей одним народом? Передовсім мова».
Головною загрозою українському народу вважав виразку «москвофільства» й наголошував: жодна людина не має природного права керувати іншою людиною проти її волі, тому влада має формуватися на основі вільних і свідомих виборів. «Досягнення правдивого і сталого щастя, посилення єдності, захист зовнішніх кордонів» вважав головними завданнями українського народу. І пояснював:
«Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе».
Чи не найвідомішою з його крилатих думок стала актуальна й у наші дні: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну!» Усе життя він подавав приклад такої любові. Ще на початку ХХ ст. був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала 1914 р. домовленість із польською стороною про виборчу реформу, що мала би збільшити політичну присутність українців у Галицькому сеймі. Крім української, підтримував і білоруську національну ідею, що стало приводом для арешту під час окупації Львова російським військом 1914 р. На засланні в Росії Митрополит перебував до 1917-го, був звільнений на вимогу тамтешньої інтелігенції. Дивовижно багато вдалося зробити Андрею Шептицькому й у гуманітарній сфері. Саме він увів у церковне богослужіння живу українську мову, заснував пластові табори, створив у Львові 8-класну класичну гімназію, український університет, фінансував українські культурно-просвітницькі товариства, знаходив кошти для навчання за кордоном талановитої молоді. Де брав гроші на все? Як пояснюють дослідники його біографії, маючи чудову освіту, він по-підприємницькому вмів розпоряджатися коштами, вигідно вкладати їх, аби, примножені, вони ще краще прислужилися численним добрим справам. Був справжнім меценатом українського мистецтва. Завдяки йому створено музей, тепер знаний як Національний музей у Львові ім. А.Шептицького. В 1930-х коштом Митрополита було проведено розкопки в Крилосі, що поблизу Галича, під час яких зроблене видатне археологічне відкриття: знайдено фундаменти найбільшого храму Галицько-Волинського князівства – Успенського собору, де був похований князь Ярослав Осмомисл. Чимало доброго зробив Шептицький і для охорони здоров’я, сільського господарства, економіки, банківської справи. У числі інших отців церкви 1933 р. Митрополит засудив голодомор 1933 р. в Україні, а в часи Голокосту на західноукраїнських теренах врятував понад 150 євреїв, переважно дітей, яких за його наказом переховували у монастирях. Через нього передавали й допомогу польському руху опору.
ГІДНИЙ НАШОЇ ПАМ’ЯТІ
…Наприкінці своїх днів він змушений був служити сидячи, не володів правою рукою, але залишався відданим Христовій справі. Спочилого 1.11.1944 Митрополита поховали у крипті львівського собору Святого Юра, де нині може помолитися кожен віруючий. 2015 р.
Папа Римський Франциск оголосив декрет про героїчність діянь Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, що є ще одним кроком до подальшої беатифікації (визнання святим), процес якої було розпочато 1955 р. А на початку 2020-го Головний рабин України надіслав листа до Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем із проханням присвоїти Митрополиту Андрею Шептицькому почесне звання «Праведника народів світу». От уже другий рік як УГКЦ встановила його Орден як свою найвищу нагороду за особливі заслуги тих людей, котрі, за словами Блаженнішого Святослава, «величчю своєї думки і духа продовжують його справу». Цими днями у Львові відкриють його мурал, а в Митрополичих садах на Святоюрській горі пройдуть анонсовані УГКЦ «Уродини Андрея».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
