Свою долю треба пов’язувати з однодумцями. Тоді буде з ким іти до мети, народити в любові дітей і дати їм належні орієнтири. Христині Журавльовій і Олексію Алчевському пощастило не розминутися у житті. Хто знає, який би слід в історії лишив успішний український банкір, землевласник і промисловець, громадський діяч, засновник гірничих і металургійних підприємств на південному сході України, якби його дружиною стала інша? І чи справдилися б жіночі мрії, якби не надійне чоловікове плече?
Стати вчителькою Христина мріяла з дитинства, коли зіткнулася з несприйняттям жіночої освіти батьком. Здобувала знання самотужки, а невдовзі й сама вже навчала письма селянських дітей. Тоді й зустріла Алчевського, який, окрім власної справи, очолював харківську «Громаду» – товариство української інтелігенції, що сприяло народному просвітництву. Христина була в ньому єдиною жінкою. «Українка» – бере за псевдонім для листування, хоч і мала російське коріння. «Гетьманша» – шанобливо називають її соратники.
Попри державну заборону недільних шкіл, за підтримки чоловіка відкриває таку 1862 р. нелегально, – і в будинку Алчевських розпочинаються уроки за граматикою Пантелеймона Куліша, поки через 8 років школу відкриють уже офіційно. Тут навчатимуться безкоштовно по 4 години у свята й по неділях як дівчата від 10 років, так і дорослі жінки. Працюватимуть без винагороди й учителі, а першою попечителькою популярного в народі навчального закладу стане мати академіка Вернадського. Сама засновниця, склавши іспити, також отримала право на вчителювання.
Згодом стараннями родини школа переїздить у «власні» стіни: за проектом відомого архітектора Бекетова зводять будинок у Мироносицькому провулку (нині там, по вул. Жон Мироносиць, 9, – картинна галерея Харківського художнього музею із напрочуд світлими, затишними кімнатами). Навчання у цих стінах триватиме до 1919 р., близько 17 тис. жінок за цей час здобудуть освіту, буде запроваджено чимало новацій, як-от звуковий метод навчання грамотності, а серед учителів були видатні вчені. Важливу роль приділятимуть читанню; поповненням шкільної бібліотеки опікувалася спеціальна «Комісія з розгляду нових книг», у бібліотеці працювало 24 особи!
Відомим і напрочуд корисним став тритомник рекомендацій із вибору літератури для читання, укладений як добірка близько 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій 80 авторів на твори зарубіжної, української, російської літератур.
Повчитися на досвіді Христини Данилівни приїздили звідусіль; вона домагалася збереження українських книжок у бібліотеках, відкриття жіночих безплатних шкіл на Харківщині, першої безкоштовної народної бібліотеки-читальні. Відкрили й подібну до Харківської українську народну школу в с. Олексіївка на тодішній Катеринославщині; кілька років там учителював майбутній видатний лексикограф Борис Грінченко.
Світ був здивований тритомником, присвяченим різним сферам науки і знань, укладеним авторським колективом на чолі з Христиною Данилівною, а на її власному письмовому столі методички сусідили зі спогадами й дитячими оповіданнями. Вона листується з Іваном Франком, а її харківський салон відвідують Микола Вороний, Олександр Олесь, Гнат Хоткевич, Михайло Косач, Тадей Рильський…
Тараса Шевченка родина Алчевських не просто шанувала. З ініціативи Христини іменем Кобзаря вперше в тодішній Росії названо Друге Харківське повітове училище, попечителькою якого вона була. Перший в Україні пам’ятник Кобзареві нелегально встановили 1899 р. на території харківської садиби Алчевських, господар якої 2 роками раніше замовив погруддя із білого мармуру скульптору Володимиру Беклемішеву. Навіть продавши згодом садибу, Христина Данилівна з дітьми не залишили Кобзаря. 20 років берегтимуть погруддя у родині, поки 1932-го один із синів передасть його до Картинної галереї Т.Г.Шевченка у Державному музеї поета в Києві.
У такій дивовижній родині 135 р. тому з’явилася на світ названа материнським іменем Христя Алчевська, майбутня вчителька й поетеса. Наймолодша в родині Христини Данилівни й Олексія Кириловича, вже 10-річною з подружками видає рукописний журнал, де вмішує й власні твори, а українську мову вдосконалює паралельно з французькою. Здобувши освіту в харківській дівочій гімназії та на вчительських курсах у Сорбонні, стає до праці – викладає французьку в гімназії й водночас працює у недільній школі Христини-старшої, де потай читає учням українські книжки. Її власні твори з’являються уже не в рукописних, а справжніх журналах. З 10 збірок, що побачили світ до 1917 р., 9 написані українською. Як і матір, у пошуках однодумців вдається до листування – з Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Олександром Олесем. Іще одним способом поділитися знаннями стають гуртки учнівської молоді.
Менш ніж півстоліття тривав земний шлях улюблениці родини, талановитої в усьому Христі Алчевської, яка залишила понад 4 тис. рукописів, а от у власному житті не мала ні пари, ні нащадків. Була справжньою просвітителькою, тож мала підстави стверджувати: «Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…»
Ольга ВОЛИНСЬКА.