Чоловік чи дружина зрадили вам. Що робити? Удавати, ніби нічого не сталося, відповісти тим самим чи спробувати зберегти сім’ю? Відповісти на ці запитання нам допоможе лікар-сексопатолог Валерій СОШЕНКО.
— Валерію Володимировичу, насамперед спробуймо розібратися, що ж то за явище у подружньому житті — зрада, чому вона трапляється?
— Розглядаючи психологічний аспект подружніх зрад, можна назвати кілька причин, що штовхають чоловіка чи дружину на інтимний зв’язок поза шлюбом.
Скажімо, невпевнений у собі, у своїй чоловічій силі чоловік намагається самоствердитися «на стороні». Зазвичай, комплексуючи, він нерідко не може подолати психологічний бар’єр, і це позначається на інтимних стосунках у шлюбі. Дуже погано, якщо дружина не розуміє того, що з ним коїться, а навпаки, своєю поведінкою сприяє розвитку комплексу неповноцінності. І лихо їй, якщо чоловік наважиться позбутися цього комплексу з допомогою іншої жінки.
Другою причиною можна назвати нерозуміння його дружиною як людини, особистості. Якщо та бачить у ньому лише робочу силу, особу, що має забезпечувати сім’ю, допомагати у вихованні дітей, веденні господарства, то це принижує чоловіка. Емоції накопичуються і за наявності певних несприятливих факторів у сімейному житті призводять до того, до чоловік знаходить жінку, котра розуміє його, переймається його проблемами (нині багато говорять про те, що жінка має прагнути до того, щоб поділяти зі своїм обранцем проблеми, пов’язані з його роботою; тоді вона може зацікавити його, а згодом і посилити інтерес (до себе). Зустрівши таку людину, він хоче йде на спілкування, і нерідко дружні стосунки перероджуються в інтимні. Чоловік знаходить те, що не змогла чи не захотіла йому дати дружина: ніжність, ласку, підтвердження своїх чоловічих якостей.
Загалом же, якщо чоловік кохає і коханий, якщо здатен дати дружині цілковите задоволення в інтимному житті й одержує його сам, якщо та дорожить його близькістю і вміє привернути до себе увагу, «подати» себе, то, повірте, такому чоловікові нічого і нікого буде шукати «на стороні».
— Та як сказати… Навкруги так багато гарних, звабливих жінок, і перед їхніми чарами чоловікові, напевне, важко встояти?
— Гарну річ не обов’язково привласнювати, нею можна просто милуватися.
— Зрозуміло. Ми от говорили про зради, які начебто мали психологічні передумови. Але ж бувають і безпричинні — «просто так». Чи, може, захотілося гострих відчуттів… Мені як жінці здається, що стрибнути у гречку для чоловіка нічого не важить. Перепрошую, не хочу образити сильну стать, але ж так воно, напевне, і є насправді. Факт статевої близькості для чоловіка не несе в собі такого морально-психологічного навантаження, як для жінки. І на випадковий статевий зв’язок він, мабуть, іде без особливих докорів сумління?
— Так. Більшість чоловіків схильні розцінювати свою зраду як безневинні пустощі, мовляв, нічого страшного. Адже це допомагає зняти нервове напруження, стрес, відпочити. Проте скажу вам, Тетяно, аби ви не дуже нападали на нас, чоловіків, що такі люди уважні до своєї родини, як свідчать соціологічні дослідження.
— Хочуть відкупитися?
— Можливо. Але не завжди розуміють, чому це дружина, маючи добрі статки, може бути чимось незадоволена.
— Отож-бо. А якже вона має почуватися?
— Зраду чоловіка жінки переживають зовсім по-іншому. Перш за все для них це — велике емоційне потрясіння. Жінка любить душею, і якщо її зраджують, починає думати, що чоловік не дорожить нею, сім’єю, що вона йому не цікава як сексуальний партнер, що, врешті-решт, нікому не потрібна. Хоча це не зовсім так. Саме такі чоловіки найчастіше розцінюють своїх дружин як фортеці, які треба завойовувати, бачать у них берегинь сімейного вогнищі, продовжувачок свого роду.
— Відчуваю, що дехто не поділяє такої точки зору, однак нагадаю слова Жан-Жака Руссо про те, що жінки зберігають владу над своїми чоловіками, якщо завдяки розумній стриманості; не вдаючись ні до вередування, ні до відмови, уміють тримати їх на певній відстані й ніколи не дають перенаситися собою. Як на мене, то про це має пам’ятати кожна жінка.
— Безперечно.
— Ви помітили, що ми розпочали бесіду з чоловічих зрад? Мабуть, невипадково, бо вони — найчастіші. І водночас чоловіки, будучи самі невірними, зовсім іншими очима дивляться на зраду жінки і менш схильні пробачати її. Та й громадська думка жорсткіша до жінок у таких випадках.
— Здавна вважалося, що зрада дружини руйнує сім’ю, хоч я не зовсім із цим згоден.
— У Малайзії свого часу було прийнято закон, за яким каралася подружня зрада, але ось таким чином: якщо дружина зраджувала вперше, — карали коханця (він звабив), удруге — саму жінку, а після третьої зради покарання отримував уже чоловік (сам, отже, винен, що довів до цього дружину).
— У цьому є раціональне зерно.
— Із чоловічою невірністю більш-менш розібралися. А що ж штовхає жінку на пошуки коханця? Та й, мабуть, здебільшого не сексуального партнера вона шукає поза шлюбом, а людину, котра б допомогла їй почуватися Жінкою. Кажуть, жінка кохає вухами, її перше захоплення буває платонічним. А її зрада — це здебільшого спроба реалізувати невилюблене кохання, невіддану ласку, ніжність. Якось я познайомилася з однією жінкою, і вона розповіла мені свою історію. Її сім’я майже розпадалася. Минуло кохання, в інтимному плані — цілковите непорозуміння. Випадково зустрілася з чоловіком, значно старшим за неї. Закохалася чи ні, але з ним було легко і добре. Та й своєму чоловікові стала потрібна. Сім’я збереглася. Коханець — також.
— Ось ви майже і відповіли на своє запитання. На багатьох чоловіків цей психологічний фактор діє вельми позитивно, стимулює.
Найпоширеніший зараз такий, якщо можна так сказати, різновид зради, коли заміжня жінка впродовж багатьох років має постійного коханця, але при цьому прекрасно ставиться до чоловіка. Від коханця вона отримує емоційний потенціал, задоволення сексуальних бажань, а все тепло, ніжність, якими збагачується завдяки цьому, поширює і на свою сім’ю. Якщо чоловік, дізнавшись про цей зв’язок, поведеться розумно, то такі шлюби зазвичай зберігаються.
— І все ж навряд чи може бути виправдання подружній невірності. Зрада є зрадою, хоч би в який колір ми її пофарбували. За таких обставин немає переможців і переможених, страждають обидві сторони. А як полегшити ці страждання, загалом як поводитися, якщо чоловік чи дружина зраджує? Удавати, ніби нічого не сталося, відповісти тим самим чи спробувати зберегти сім’ю?
— Не кричати, не влаштовувати істерик — це однозначно. Цим ви ще більше відштовхнете від себе чоловіка. Треба зуміти вийти з важкої ситуації без почуття ображеної гідності. Спокійно вислухати винуватця, проаналізувати стосунки. Заради збережелня сім’ї, заради дітей знайти компромісний варіант подальших сімейних чи позашлюбних стосунків. Коли ж з’ясується, що проживання під одним дахом стає неможливим, то, звичайно, варто піти на розлучення, обговоривши всі тонкощі, з мінімальною шкодою для дітей.
Але подружня зрада — це ще не привід для розлучення, тому що при цьому завжди страждають діти. Треба подумати про психологічний потенціал і соціальний статус своєї дитини й прагнути до того, щоб вона поважала обох батьків. У жодному разі не варто підкреслювати непорядність іншого. А дуже часто — це особливо стосується жінок — дітям кажуть, що тато поганий, не любить їх, проміняв маму на чужу тьотю. Навпаки, за таких обставин варто спробувати пояснити доступною для дитини мовою, чому це сталося, і борони Боже при дітях з’ясовувати стосунки.
— У цій розмові ми здебільшого обговорювали, так би мовити, одноразові, випадкові зради. А як бути, коли в чоловіка, скажімо, серйозне захоплення «на стороні» й заради іншої жінки він ладен покинути дружину, дітей? Чи варто намагатися втримати його?
— Гадаю, не варто. Адже користі з того не буде ні дружині, ні дітям, та й сам чоловік психологічно страждатиме. Краще відпустити його з миром, але так, щоб діти, які залишаються з мамою, були матеріально забезпечені.
— А що, коли він захоче повернутися?
— Нерідко трапляється так, що за місяць-два чоловік повертається до своєї родини, і якщо жінка проявить такт, мудрість, то їхні подружні стосунки відновляться. «Ковтнувши волі», чоловік іще більше прив’язується до дружини, дітей. Звісно, варто інколи пробачити.
Розмову записала Тетяна ЗАРІЧНА.
