Людям завжди важливо, а нині тим паче, почути розважливе слово тих, кому довіряють, кого поважають, до чиєї думки дослухаються. Співак, поет, композитор, публіцист, народний артист України Анатолій МАТВІЙЧУК на останній у цьому році порадницькій гостині — зокрема, про те, чим живе кожен із нас у ці місяці війни, про наші внутрішні резерви, про пошук позитивних емоцій, про бачення Перемоги.
ПРО ТЕ, ЩО ПІДТРИМУЄ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Звичайно, є певне коло близьких людей — моя дружина, друзі, з котрими можна просто зідзвонитися, почути їхній голос. «Та ж такі проблеми і в мене», — скажуть. І розумієш, що ти не один такий. Зараз уся країна в тривозі і страшній, стурбованості — не хочу сильнішого слова вживати. Але нас тримає внутрішній резерв і якась надія, віра. Тому що без цього неможливо. А внутрішній резерв — це наче батарейка, яку треба підживлювати, — навіть спілкуванням із близькими, рідними, друзями. Недовго, якщо це по телефону. Бо сьогодні всі мережі перевантажені, тому довгих розмов не рекомендують вести. Мої знайомі, фахівці з цієї сфери, кажуть, що все працює на межі можливостей. Зрештою, й живемо ми на межі можливостей. Тому треба розуміти ситуацію.
ПРО ТРИ ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ ПОДІЙ І ПОШУК ПОЗИТИВНИХ ЕМОЦІЙ
Перший. Ми всі можемо загинути. Ну, це реальний варіант, адже невідомо, чого ще чекати від божевільної країни з божевільним лідером, з людьми, які просто десятиліттями зомбуються засобами масової інформації. Те, що вони можуть кинути ядерну бомбу, цілком імовірний варіант, який треба брати до уваги, а не ховати, як ті страуси, голови в пісок.
Другий. Ми неодмінно переможемо. Тобто нам треба вистояти, утриматися якийсь критичний час, і все почне змінюватися на краще. Але тут безліч питань. Я от думаю: обороняючись весь час, можемо цю війну закінчити? Ні. У них же ресурс необмежений, і вони битимуть і битимуть, а ми 10, 20 років ремонтуватимемо свою інфраструктуру?! Тому без допомоги Заходу ніяк не обійтися. Треба діставати від наших партнерів ракети, літаки й бити по інфраструктурі ворога. Повинна бути паралельна відповідь. Щоб там відчули, зрозуміли, що таке війна! А то живуть собі, розкошують, світло мають. А санкції економічні — то хіба для нашого заспокоєння. Росіян це торкнеться хіба років через десять. Та й у більшості вони звикли до напівжебрацького існування, їх до того привчили. Тому сподіватися на такі речі, як санкції, не варто. Вороги намагаються загнати нас у психологічний ступор, і ми повинні відповідати тією ж зброєю.
Третій варіант. Звичайно, варто бути готовими до того, що коли нам не дадуть необхідної зброї у потрібній кількості, у такому алгоритмі житимемо ще рік, два, три.
Тобто я розглядаю усі ці три варіанти. А кожен нехай собі обирає, на що чекати. Розумію, що треба давати людям надію. Але й дурити не варто, а потрібно об’єктивно дивитися на речі. Уже бувало в історії, що ми когось хотіли шапками закидати. Уже дехто обіцяв перемогу за кілька тижнів, потім — що до Нового року закінчимо. Та не закінчимо! Це може тривати довго. Тому, така моя порада,– люди повинні намагатися уже зараз знаходити моменти, що викликають позитивні емоції. Хтось когось обійняв, поцілував, отримав смс, щось смачненьке в крамниці купив чи сам приготував — і радіти по максимуму тому, що поки маємо і можемо. Бо позитивні емоції — це величезна енергія, яка заряджає наші батарейки. Не соромтесь зараз своїх позитивних емоцій.
ПРО НЕНАВИСТЬ, ЛЮТЬ ТА ЗНЕВАГУ
Є дві чіткі категорії : емоції та почуття. От лють — це емоція, яка захльостує, і тоді піднімається тиск, починає боліти серце, тремтять руки. Це некерована емоція. Завжди пропоную людям замінити емоцію на почуття. Почуття — стійкий комплекс емоцій, який в часі триває довго. Замініть лють на зневагу. Зневажайте загарбників, не давайте собі лютувати, аби кров припливала до мозку, до серця. Просто говоріть: це — нелюди, виродки, і вони повинні отримати своє за скоєне. Але говоріть спокійно. Наприклад, бійцям на тренінгу найперше розказують, що вони просто мають робити свою роботу. Ніякого праведного гніву, ніякої «матросівщини», кидання на амбразуру тощо. Розумна людина все зважує і приймає єдине правильне рішення, з холодною головою.
ПРО ПЕРЕМОГУ
Перший етап. Перемога — це коли перестануть стріляти, оголосять про відвід військ і будуть підписані певні документи. Можливо, доведеться підписати якийсь компромісний документ, але він буде обов’язково поданий як Перемога.
Другий. Ми насправді відвоюємо всі наші території, поставимо ворога на місце. Підпишемо документ, отримаємо репарації від країни-агресора, що зруйнувала нашу економіку, зруйнувала наші міста. І з допомогою наших союзників розпочнемо відбудову країни.
Але третій, гадаю, — найважливіший варіант нашої Перемоги. Ми ніколи не поважали по-справжньому ні свою культуру, ні свою мову, ні свій власний інтелектуальний продукт. І зараз, користуючись навіть цією воєнною ситуацією, дехто продовжує паразитувати в Україні, мімікруючи під своїх, спекулюючи на темі патріотизму. Так от остаточна Перемога буде тоді, коли чітко бачитимемо — не лише очима, а ще й душею і розумом, що є категорія людей, які негідні ані нинішньої України, ані цієї Перемоги. Що вони пристосуванці, які в усі часи продовжували робити те, що потрібно їм особисто або ще гірше — державі-ворогу. І використовували нашу боротьбу, нашу любов до країни просто в своїх цілях. Треба добре розуміти, що ця боротьба не закінчиться фактичною Перемогою і підписанням якогось документа.
Нам дуже важливо нарешті переформатувати український інформаційний простір, зробити його україноцентричним, про що всі ці роки я говорю в кожному своєму інтерв’ю, в кожній публікації. Оце надзвичайно важливий момент нашої боротьби за справжню Незалежність.
Повну версію порадницької гостини З АНАТОЛІЄМ МАТВІЙЧУКОМ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 29 грудня 2022 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».