«Добре, коли життя добре!» – приблизно так відповість на це запитання кожен із нас. А поняття «добре життя» передбачає його високу якість, як-от: міцне здоров’я та відмінне самопочуття (фізичне й психологічне); матеріальна і духовна забезпеченість (кошти, задоволення культурних потреб); цікава, приємна, результативна трудова, в тому числі творча, діяльність відповідно до здібностей з можливістю їх розвитку, вдосконалення, реалізації на користь собі й суспільству; відчуття своєї значущості (критерії: достаток, добробут, визнання, пошана, слава), незамінності; наявність близьких людей (любов, кохання, психологічна потреба в спілкуванні та її задоволення).
Можна назвати ще багато чинників, які роблять людину щасливою й підтримують у неї бажання жити, – якщо не вічно, то принаймні тривалий час. І порядок цих чинників кожен визначає згідно з власною шкалою життєвих цінностей.
Якщо спитати літніх людей, як довго вони ще хочуть прожити, то кожен спочатку висуне умови з-поміж перелічених вище. Зрештою це й зрозуміло, адже ніхто не хоче животіти в злиднях, самотності, нудьзі, хворобах, та ще й довго. Хоча інстинкт самозбереження мало кому дозволяє зізнатися, що волів би вже припинити своє життя, яке щасливим аж ніяк назвати не може.
Хоч би там як, а розвиток технологій, медицини, соціальних гарантій поволі веде не лише до збільшення середньої тривалості життя людства, а й створення різноманітних проблем. Це й прийнятне забезпечення суспільством стареньких, вчасне і якісне надання їм медичних та інших життєво необхідних послуг, і відповідно забезпечення молодих представників суспільства високооплачуваними робочими місцями згідно з кваліфікацією й здібностями – хоча б заради сплати податків, частина яких спрямовується на потреби старих. З огляду на зростання народонаселення виникають екологічні, інфраструктурні проблеми, проблеми з харчуванням тощо.
Дехто напівжартома додає, що в разі вічного життя, вічними лишаться також соціально-політичні проблеми, навіть диктатори й олігархи з їхніми шахрайськими схемами збагачення житимуть вічно. Тому що природа людини в процесі еволюції істотно не змінюється, і деякі вади людства не зникають тисячоліттями. Отож додається ще одна передумова для визнання вічного життя людини благом – удосконалення її способу світосприйняття, мислення, ментальності, ставлення до решти собі подібних.
Юрій ШЛЯЄВ, публіцист.
