Це була незвична порадницька гостина, якою ми започатковуємо нову рубрику в газеті — «Будемо жити!», де згадуватимемо про особистостей, котрі творили й творять славу України, зокрема мистецьку, спілкуючись з їхніми колегами, друзями, рідними.
Народний артист України, віднедавна й народний Герой України Володимир Дмитрович Талашко має багато чого розповісти не лише про себе, а й про тих, із ким доля зводила на різних житейських, знімальних майданчиках, про тих, із ким знімався, дружив, кого цінує і любить. Отож завдяки йому сьогодні героями порадницької гостини постануть ще й народний артист УРСР, кіноактор Борислав Брондуков, котрому 1 березня виповнилося б 82 роки, та радянський актор театру й кіно Олексій Смирнов, 100-річчя від дня народження якого минуло 28 лютого цього року.
ПРО НАЙДОРОЖЧЕ
Ось, мабуть, найдорожче, що є і має бути в людини: прожиті роки, можливість чесно їх згадувати, не соромлячись анічого, і вчасно вклонитися тим людям, завдячуючи яким у твоїй пам’яті лишаються хороші події, хороші люди, ну, і хороші вчинки. Тому, дійсно, отак підсумовуючи зроблене і в кіно, і в театрі, і серед людей, сказав би, що найцікавіша, найважливіша обставина, яка нас гріла, гріє і, дай Боже, грітиме, це — люди.
ПРО ОЛЕКСІЯ СМИРНОВА
Як на мене, вони з Биковим схожі не лише за історією життя, а ще й як представники акторського цеху, де були генералами. Маю на увазі комедію, ту, де гумор, справжній, не той, що вбиває, знищує, а той, який за словами нашого Андрія Сови, піднімає, викришує щось від людини справжнє. Але якщо Бикову пощастило, кіно проявляло його і так, і так, режисери бачили його різним, то Смирнова, на жаль, — ні, фарбували лише однією фарбою, аж поки не потрапив на знімальний майданчик до Леоніда Федоровича. Він виглядав на екрані скрізь смішним, кумедним, а людини не було. Й тільки Биков залишив його і кумедним, і смішним, і людяним, і потрібним нам усім.
Смирнов був людиною розкішною, чудовою, ніжною, смішною, але мудрою, цільною і, мабуть, непохитною. Він пройшов усю війну, служив у військовій розвідці. Був переможцем. Але потім життя його било не раз, й велике щастя, що Леонід Биков подарував йому найкращу роль за всю його творчу долю (а знявся в понад 70 стрічках). Подарував і йому, і нам Макарича, фронтовика, механіка.
ПРО БОРИСЛАВА БРОНДУКОВА
… якось Борислав Брондуков, буцімто жартуючи, сказав, що хотів би зіграти Леніна, але знаю, що не жартуючи, дуже хотів зіграти Гамлета. Так і Смирнов напевне ж мріяв не про ті ролі, які переважно грав.
Ви пам’ятаєте, роботу Брондукова в фільмі Льоні Осики «Кам’яний хрест» за твором Василя Стефаника?! Він отримав нагороду за найкращу чоловічу роль у ньому. Його герой — це така постать шекспірівського короля Ліра, чи й того ж Гамлета, якого міг би зіграти. Ну, грав же Висоцький, мало схожий на Гамлета, й розкішно робив це. Зрозуміло, актор кіно може мріяти, а так ніколи й не зіграє, бо є, наприклад, фактурні Інокентій Смоктуновський або Анатолій Солоніцин…
… Зіграні ним герої — і в того ж Льоні Осики, Колі Мащенка, і в інших режисерів в Одесі, Москві, Ленінграді, — то не просто коміки, а люди, котрі дійсно відчували під собою землю і розуміли, що сміх, як і слово, має і зцілювати, і піднімати.
ПРО СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ
Знаєте, для мене сьогодні справжні герої України, поряд із тими, хто захищає її на фронті, це й Леонід Биков з його капітаном Титаренком, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов, Леонід Осика… О, як же багатьох можна називати, й з тих, кого сьогодні згадували. Бо свого часу вони, дійсно, багато чого зробили, аби отам, на фронті, де нині і боязко, і страшно, і холодно, були і молоді, і люди поважного віку з великими серцями й душами. Де не тільки сини, батьки, а й діди. Знаєте, я їх бачу щоразу, як буваю на сході. Нерідко й соромно перед ними, коли згадую, як тут, у столиці, наприклад, жирують по ресторанах, бавляться вечорами феєрверками, викидаючи великі гроші в повітря ті, для кого війни просто не існує. Розумію, що життя на цьому не закінчується, але все-таки треба думати головою, що таке війна і що вона від нас вимагає. Не тільки від тих, хто сьогодні на фронті, а й від тих, кого вони захищають.
Ось згадалися розкішні слова Едуарда Асадова:
— Плохой ли, хорошей рождается птица,
Ей все равно суждено летать.
С человеком же так не случится.
Человеком мало родиться,
Им еще надо стать.
А без честі людиною не станеш…
ПРО ЛЮДЯНІСТЬ
Людяність потрібна. Її бракує, за нею скучили. Людяність — це й те, про що нам казали своєю творчістю і Биков, і Смирнов, і Брундуков, і Сова, й Авдієвський. До речі, від Анатолія Тимофійовича, з яким багато спілкувався і котрий, як мені говорили, другом мене своїм називав, не раз чув слова австрійського композитора Густава Малера: «Традиції — це не поклоніння попелу, а передача вогню». Й маємо дбати, аби було що й кому передавати. Інакше можемо загубити, якщо все те не буде збережено та заповідано. Й треба сіяти та дивитися, що сходить.
ПОРАДА
У людини мають бути пам’ять, очі і вуха. Пам’ятати, що ти обіцяв. Бачити, як живуть люди, і чути, що вони кажуть — про тебе, про інших, про державу.
А закінчити сьогоднішню розмову хотів би ось про що. Життя нам може подарувати від народження батьків, родину, а ось зустрічі й справжню людську дружбу дарує нам Господь. І Йому я вдячний за такий щедрий дарунок.
Повну версію порадницької гостини з ВОЛОДИМИРОМ ТАЛАШКОМ можна прочитати у номері «Порадниці» від 12 березня 2020 року.
Автор і керівник проекту
Тетяна ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
