Здавалося б, що може бути більш втішного для актора, ніж його стала затребуваність у професії, про яку багато хто з колег може лишень мріяти. Проте й він не одразу став помітним на сцені, в кіно. І хоч було вже зіграно в театрі Дніпропетровська, Севастополя, а затим і Києва немало цікавих ролей, справжня популярність прийшла після виходу на екрани серіалу «День народження Буржуя» наприкінці 90-х. Роль Костика-психіатра принесла акторові не лише любов широкої глядацької аудиторії, а й медійну впізнаваність, його частіше почали запрошувати на знімальні майданчики режисери кіно, продюсери різних телепроектів.
Сьогодні ж, зізнається артист, котрий зіграв десятки різножанрових ролей, для нього найголовніше — не кар’єра, а сім’я, бо саме там людина може бути по-справжньому щасливою.
Народний артист України, режисер, телеведучий, провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, член Національної спілки театральних діячів України, професор Володимир Горянський побував на нашій порадницькій гостині напередодні свого дня народження.
ПРО ВИБІР ПРОФЕСІЇ
Свою професію — акторську, я вибрав ще з дитинства. Мені було цікаво прожити життя принца, скажімо, побувати в якомусь такому задзеркаллі. Маленькому хлопчику хотілося казки, хотілося вирватися із сірих буднів шахтарського містечка. Нас у сім’ї четверо росло, я — наймолодший, мама дітьми займалася, домом, підробляла, де могла, а батько працював шахтарем. Нічого веселого в моєму житті не було, от і хотілося вирватися в іншу реальність. Можливо, й тому мені так подобалося грати на сцені — спочатку в гуртку лялькового театру, а потім уже був і драматичний гурток.
ПРО ТЕАТР, ЕМОЦІЮ ТА НАДІЮ
Непростий час тепер для людей, і театр повинен трішки вирівнювати цю енергетику, на жаль, порушену нашим теперішнім соціумом. Коли виїздиш у більш успішні країни, то одразу відчуваєш це, маючи з чим порівнювати: на вулиці, в спілкуванні з людьми, ставленні один до одного. Отож, аби допомогти нашим людям вистояти в цьому, я сказав би, емоційному стресі, театр повинен давати саме позитивні емоції. І хоч би яку роль я грав, завжди хочу, щоб світло було, аби людина виходила із залу з відчуттям надії.
ПРО КІНО
У сучасному кінематографі діапазон дуже маленький. Є кіно сьогоднішнього дня, є якісь історії, де проявляти свої характерні акторські здібності не дуже й доречно. Там, дійсно, як кажуть, є камера і я, в пропонованих обставинах — оце такий рівень. Маємо потребу в жанровому кіно, історичному, але для нього потрібен великий бюджет. Таке кіно має бути біографічним, а не лише суто ідеологічним. В Україні чимало постатей, про котрих можна писати цікаві сценарії та знімати хороше кіно. А ще до нього треба залучати старше покоління акторів, яких глядач давно знає і любить. Це покоління неймовірних талантів — і їх треба знімати! Адже їхня присутність у кадрі дає якусь основу, об’єм. Чого, на жаль, бракує багатьом сучасним фільмам. Ну, набрали молодих, красивих, знімають, а далі що?! Фільм пройшов і їх забули.
ПРО МОЛОДІСТЬ ДУШІ
Я бачив різних людей: молодих у старості, старих у молодості… Знаєте, моїй тещі вже 82 роки, але вона ще дасть фори молодим. Це така енергійна жінка, з просвітленим розумом, пам’яттю, жагою до життя і вмінням радіти всьому! Просто неймовірно, потрясаюче! Так, у свої 82 вона молода людина. Незважаючи на те, що має проблеми зі здоров’ям, ця жінка всміхається життю і переконує інших, що жити треба на повну. Від неї таке світло потужне йде, така енергетика!
ПРО СІМ’Ю
Для людини сім’я — це основне, все інше — прикладне. Бо для кого живемо, для кого це все робимо?! Тому все там, у ній! І якісь надбання професійні приносимо додому. Тільки там вас можуть по-справжньому зрозуміти, зігріти, надихнути. Моя друга дружина Олена допомогла мені правильно нарешті розставити життєві пріоритети, допомогла зрозуміти, що не роботою єдиною має жити артист. Усіх грошей не заробиш. А коли за щось і братися, то, радить, тільки за те, що дає задоволення. Дружина навчила відділяти головне від другорядного, а раніше все в мене було перемішано, й не мав часу на рідних, на відпочинок. Тепер не хочу, аби сім’я була заручницею моєї роботи.
ПОРАДА
Треба любити — хоч би скільки років прожили на цьому світі. Любити життя, кожен свій день, небо, яке маєте можливість бачити. Любити людину, яка поруч, сусіда, співвітчизників. І тоді все у нас буде гаразд. Не варто продукувати в собі заздрість, зло, помсту, адже вони руйнують людину зсередини. А зараз довкола стільки негативу. Всі хочуть, аби хтось змінився, а ви почніть із себе, почніть мислити позитивно — це ж так просто. Посміхніться людям, світові зранку й уже промінчики позитиву будуть послані у Всесвіт.
Повну версію порадницької гостини з Володимиром Горянським уже можна прочитати в номері «Порадниці» від 27 лютого 2020 року.
Відеоверсію можна буде переглянути за пізніше вказаним тут посиланням.
Автор і керівник проекту
Тетяна ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
