Шлях до слави, визнання, популярності, напевне, не буває легким, якщо все те — справжнє, не бутафорське, заслужене. От лишень в одних він може вимірюватися кількома роками. В інших розтягнутися на десятки літ. А для когось та вершина так і лишається непідкореною, хоча, здавалося б, було все для успішного сходження.
Цьому артистові випала щаслива творча доля, що привела його зі сцени дитячого драмгуртка на велику столичну театральну сцену, на екрани кіно, телебачення. Появу талановитого актора помітила столична театральна публіка. А згодом до його шанувальників додалися і ті, хто побачив роботу актора в кіно. Це вона принесла йому всенародну славу і визнання, хоча талант артиста був оцінений ще раніше театральними критиками — він двічі лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль».
Знайомтеся: народний артист України, член Національної спілки театральних діячів України, артист Київського академічного театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра Володимир Горянський сьогодні на порадницькій гостині.
…Щойно вступив до Дніпропетровського театрального училища, йому сказали: «Чомусь особливому ми вас не навчимо, але будемо намагатися розвивати те творче начало, що дано кожному з нас». І в тому він був однодумцем зі своїми вчителями, бо безмежно хотів грати, любив сцену. Сьогодні Володимир Горянський успішний, затребуваний актор. Його називають театральною зіркою, зокрема за головні ролі у спектаклях рідного театру — «Дрібний біс» (Передонов), «Майн кампф » (юний Гітлер), «Без… кінечна подорож» (Гаспаров), «Комедія про принадність гріха» (Мессір Нічі), «Одруження» (Подкольосін), «Смерть Тарєлкіна» (Варавін) та багато інших. Упізнаваною ж широкою публікою зіркою його зробило кіно. Знявся у понад 50 кінофільмах, телесеріалах, мюзиклах — «День народження Буржуя», «Дух землі», «Зцілення любов’ю», «Єсенін», «Аврора», «Дунай, Дунай, Дунай», «Дурдом», «1941-й», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»…
ПРО КОМПРОМІСИ
Життєві ситуації режисують, соціум, середовище. Вони змушують підлаштовуватися, хитрувати. Нас оточують всілякі умовності. Інколи дуже важко залишатися самим собою. От і доводиться іти на компроміс із власним «я», власними переконаннями, ставленням, позицією. Доводиться робити те, чого не хочеш, говорити те, що хочуть від тебе почути. Можна, звісно, у таких випадках і промовчати, хоча й це не вихід.
Безперечно, від тієї життєвої гри стомлюєшся. А ще маю сказати, що й професія актора доволі-таки залежна. І йому, мабуть, треба грати і з продюсерами, і з режисерами, бути трішки таким, яким вони хочуть його бачити. Я не скажу, чи це добре, чи погано. Так влаштоване життя, і маємо приймати його правила гри.
ПРО КІНО І КОМЕРЦІЮ
А ніхто вже і не ставить перед собою завдання творити образ позитивного героя. Аби сюжет був захоплюючий. Кіно комерціалізувалося. Раніше — справді, мистецтво виконувало ідеологічну функцію держави. Тепер домінуючою його складовою є комерційна, і тому ніхто не переймається, а якого ж героя ми пропагуємо. От і виходить, що часто бандити є романтичними героями. Це дуже прикро і сумно.
ПРО РОЛІ
Немає маленьких ролей. Раневська не грала ані королеву Марго, ані Марію Стюарт, а була великою актрисою. Можна зіграти п’ятихвилинну роль, а фільм запам’ятають саме завдяки їй, назавжди. Та й кожна роль, навіть епізодична, є певним кроком, трампліном для іншої.
Мені подобаються характерні ролі, гострохарактерні. У негативних більше пластів різних, що значно цікавіше з точки зору професії. Подібну роль, поліцая, мені довелося зіграти в одному з останніх серіалів — «1941-й». Чоловік був рахівником — і раптом стає старостою, отримуючи великі повноваження — милувати людей, карати… Що й казати, персонаж дуже негативний. Глядачі по-різному зреагували на таке моє «перевтілення». Якось на вулиці підійшла жінка і дорікнула: «Боже ж мій! А ми вас так любили!»
ПРО ТЕАТР
Кіно сьогодні є, завтра його немає, а театр — вічний. Це творчість, глибина, це школа, основа, це місце, де ми збагачуємося, накопичуємо, куди ми знову повертаємося після зйомок в кіно, якщо такі, звісно, є. Кіно дає менше можливостей заглибитися в роль. У найкращому випадку — «я у можливих обставинах».
Театр — це ж не просто стіни… Ви знаєте, є, і немало, театри не творчі (сміється). Якщо є певне приміщення, то це ще не означає, що воно може називатися театром. І якщо там є колектив, то це ще не значить, що він творчий. І водночас — творити ж можна і за стінами театру. У якійсь маленькій кімнатці, і виходити до глядачів, видавати шедеври.
ПРО РОДИНУ
Щастя не може бути повним без відчуття гармонії в професії й особистому житті. Родину нічим не можна підміняти, інакше втратиться повнота життя. Хоча сім’я — це величезний труд, в неї треба постійно вкладати. А відчуття тієї гармонії допомагає з подвійною силою творити, надихає на пошук нових ідей, дає сили втілювати їх у життя.
Чи є більше щастя, ніж можливість відчувати світ через свою дитину, бачити його її очима? Бува, запитую себе: а хто кого більше вчить: ми дітей чи вони нас? А дорослим таки є чому навчитися у маленьких. Діти щирі, відкриті, чисті — настільки, що поруч з ними навіть почуваєшся неповноцінним.
Липень, 2010.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
