Він не любить слово «видатний» щодо себе. Він щиро захоплюється талантами інших, не шкодуючи для них гарних слів. Він не хотів ні під кого підлаштовуватися, і йому завжди вдавалося залишатися самим собою, людиною, яка хоче літати і закликає до цього інших своєю творчістю. Сказане й зроблене ним у радянському, українському кінематографі збагатило наше кіно картинами, що стали хрестоматійними. Поява кожної його роботи — подія, розмова з глядачем, якому близькі й дорогі моральні цінності. Він майстер, якого великий Параджанов назвав своїм учнем. Він народився далеко від України, у Нагорному Карабасі, але його рідною домівкою майже півстоліття тому стала наша країна. І ніякі привабливі пропозиції з Москви не спокусили відомого кінорежисера, продюсера, народного артиста України Романа Балаяна покинути Київ, який став для нього найкращим містом у світі.
ПРО ПРОФЕСІЮ
Кіно — це мистецтво. Фільм — постановка, це наче бестселер, намагаєшся для всіх зробити його цікавим. А в кіно ти начебто самовиражаєшся. До 1987 року я був захоплений кінематографом, хоча вже у 1979-му зрозумів, що не стану тим режисером, яким би хотів бути. Але я став кращим як людина за цей час. І фільми зняв, які, начебто комусь були цікаві. Ну, а потім радянська влада закінчилася, прийшла свобода, і виявилося, що ми не знаємо, що із нею робити. Адже моє покоління виросло в несвободі, і все, що ми творили, вигадували, було «всупереч».
ПРО УКРАЇНСЬКЕ КІНО
Україна здобула незалежність, але так і не зрозуміла всю важливість цього виду мистецтва. А той же Ленін розумів і називав кіно одним з головних видів мистецтва, тому що це — пропаганда. І потім кіно — це ж негайна поява у світі, у тому числі й країни, де був знятий фільм. Поки художник, скажімо, потрапить кудись на презентацію або твір письменника перекладуть іншими мовами, це довгий шлях, на відміну від кіно.
Я весь час кажу керівництву Держкіно: запускайте дебютантів! Дебютант має право на художню помилку за держрахунок. Запускайте не мене, а їх. Я-то знайду гроші в інших місцях. Правда, є люди мого віку, які ображаються, коли так кажу, тому що не можуть їх знайти.
…Мені стало нудно в українському кіно. Хочеться якоїсь зухвалості, можливо, навіть хуліганства, аби в мені прокинулося щось колишнє. Все спить, ніхто в спину не дихає, не відчуваєш поштовхів.
ПРО ЛЮБОВ, ЧЕСТЬ І СПІВЧУТТЯ
Я вважаю, що людина без співчуття — напівлюдина. Співчуття, до речі, позбавлені тварини. Любов і співчуття — от без чого не можна бути людьми.
…Не можна огульно, бездоказово когось у чомусь звинувачувати. Так налаштовуєш людину проти себе, вона твій ворог уже, не бракує тільки шпаг розумієте? Мимоволі пошкодуєш, що немає дуелей — наскільки б менше було бандитів і хамів. Ідеш вулицею — скрізь хамство. Що таке дуель? Це коли заради своєї честі й гідності ти готовий пожертвувати життям.
…А ще мене жахає фальш, лицемірство політиків, хоч від якого б політичного табору це йшло. Обзиваючи одне одного фашистами, бандитами, вони не думають, що за ними ж — люди, виборці. Величезний електорат. Вони-то причому?
…Є чоловіча честь і гідність. Це приклад мужньої поведінки. Не те, що ти мачо або хтось ще. Чоловік — захисник насамперед, поборник честі й гідності. У багатьох цього немає. Звільни раба, і він стане хамом — це сказав Чехов, не я. І дуже багато хто такими стали. А свобода, як усім відомо, — це необмеження свободи інших.
Грудень, 2013 рік.
Повну версію порадницької гостини з Романом Балаяном можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
