Є люди, котрі знають про книжку, здається, все: як пишеться, де сюжет береться, як друкується, знаходить дорогу до свого читача, які емоції може в нього зародити, який слід у голові та серці лишити. Ця жінка вже понад 20 років напевне чи не кожен свій день починає і закінчує з думкою про книжку, а отже, і про нас усіх — тих, хто пише і читає. Аби ми не розминулися, а неодмінно зустрілися в цьому житті, взявши до рук те чи інше видання, і щоб цих зустрічей було якомога більше. Відтак роблячи своє життя більш змістовним, цікавим та різнобарвним. Оцією змістовністю, цікавістю та різнобарвністю щедро обдаровує українців понад два десятки літ Форум видавців у Львові, який щороку збирає небайдужих до вітчизняної, і не тільки, книжки людей. Це свято видавців та читачів неможливо уявити без людини, котру я свого часу запросила на порадницьку гостину.
ПРО ІСТОРІЮ ФОРУМУ
Власне, я з 1989 року займаюся виданням книжок, спочатку у видавництві «Фенікс», потім у львівській «Просвіті». В ті роки різких трансформацій і змін з’явилося багато нових видавництв, попит на книжки, особливо раніше заборонених письменників чи з історії України, був шалений… Ті книжки, що ми видавали, були надзвичайно ходовими, 100 тисяч тиражу продавали за кілька днів чи тижнів, і це фактично лише на Західній Україні. Але раптом, за лічені дні, вся ця краса зникла, розквіт припинився, бо почалася криза. Інфляція була шалена, за рік досягала десяти тисяч відсотків. І тоді буквально нараз зникла державна книготорговельна мережа. Книгарні приватизували й дуже швидко перепрофілювали на інші товарні групи, а видавці ще якийсь час продовжували за інерцією друкувати ці стотисячні наклади й опинилися просто під горами книжок, без будь-якої можливості, перспективи їх продати.
Я, як молодий видавець, взагалі без будь-якого досвіду і зв’язків, почала гарячково шукати вихід із цієї ситуації. У міжнародному фонді «Відродження», який незадовго перед тим відкрився в Києві і підтримував видавництво «Основи», й куди я прийшла зі своїми плачами, мені порадили замість того, аби скаржитися, зібрати всіх видавців і спробувати обговорити ситуацію, щоб разом знайти вихід. Так і зробили: створили Асоціацію видавців (УАВК) і задумали провести загальні збори. Мені у Львові це було значно легше організувати, ніж в Києві чи якомусь іншому місті. Назвали це все «Форум видавців», то мала бути одноразова акція, збори видавців і книгорозповсюджувачів, котрі зібралися поговорити про те, як вийти з кризи. Вони, звісно, привезли з собою трохи книжок у надії продати їх, тож паралельно працював і ярмарок. Ну, а в наступні роки вже пішло по висхідній. Свого теперішнього розміру — близько 240 видавництв — ми досягли у 2005 році.
Основою «Форуму видавців у Львові» було і залишається його інтелектуальне наповнення. Спочатку це були фахові дискусії між видавцями, навчання, ознайомлення з досягненнями іноземних видавців, книжковими ринками інших країн, про що розповідали запрошені експерти. Поступово в програмі почали з’являтися презентації книжок, потім літературні вечори, авторські зустрічі… Згодом додаватися інтелектуальні та експертні дискусії. Якось непомітно кількість супутніх заходів зросла з 20 до близько 1500 за 4 дні.
ПРО ЧИТАННЯ
Для мене так очевидно, що читати треба, аби жити, вижити, щоб розвиватися. Але чомусь таких слів, ще більш переконливих, досі знайти не можу. Ні для влади, ні для журналістів чи навіть освітян, працівників культури. Формально вони, звісно, згоджуються, та коли доходить до справи — люди не готові допомагати популяризації читання. Тим часом книжки — як хліб, це пожива для духовного розвитку; тексти — це вода, що втамовує інтелектуальну спрагу; сенси, що формуються зі слів, — це повітря, яким дихаємо. Якщо й це не переконує, — нам, очевидно, лишається або чекати, доки на відповідних посадах з’являться інші люди, або ж замінити їх адекватнішими та сучаснішими.
ПРО КРИТЕРІЇ ГАРНОЇ КНИЖКИ
Насамперед книжка, якщо говорити про художню літературу, має бути співзвучна твоєму внутрішньому станові. Й саме тому в різні періоди життя людям подобаються дуже різні книжки, і вони навіть не обов’язково мусять бути однаково цінними за своєю літературною якістю. Тому що в один момент тебе може дуже захопити якась філософська література, екзистенційна (екзистенціалізм — філософія існування. — Авт.), а в інший — хочеться чогось романтичного. Згодом ти можеш себе відчути рятівником людства, і тоді захочеться героїчних епосів. Зрештою, чтиво для гарного дозвілля також потрібне: детективи, любовні, історичні романи, фентезі… А деколи, буває, зачепишся за якусь фразу автора, вона тебе не відпускає, і вже далі хочеш читати все, ним написане.
…Якщо йдеться про людину, котра має потребу і має оцей навик постійного читання, то вона, в принципі, вже повинна визначити для себе ті джерела інформації, тих критиків, яким довіряє. Це можуть бути рекомендації сусідки, подруги чи порада бібліотекарки або ж літературні огляди та рецензії в ЗМІ. І критики, і видання теж звертають увагу на різні книжки, відповідно до цільової аудиторії, для якої пишуть. Я б порадила: довіртеся улюбленій «Порадниці», яка роками інформує своїх читачів про найкращі книжки на українському ринку. Є і ресурси, які пишуть винятково про книжки та літературу: «Читомо», «Літакцент», «Буквоїд», про дитячу літературу прекрасно розповідають «БараБука» і «Ключ». Варто почати читати ці сайти, тоді інформація сама знайде допитливого читача.
Вересень, 2015 рік.
Повну версію порадницької гостини з Олександрою Коваль можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
