Яких лише багатств, яких скарбів, яких дарів може здобути людина за своє життя, коли не хоче промчати по ньому експресом, залишаючи по собі хіба що грюкіт та куряву, а воліє рухатися так, щоби не пропустити нічого важливого, значимого, щоб і собі, і людям було приємно, корисно та красиво. Особливо ж, коли береться за відповідальну, помітну справу.
…Невідомо, чи знав тоді молодий чоловік, беручи до рук письменницьке сатиричне перо, застереження великого Гете про те, що «той, хто не сподівається мати мільйон читачів, не повинен писати ані рядка». Та за довге, багате творче життя йому вдалося прихилити до свого веселого, гострого, мудрого, майстерно виписаного слова мільйони читачів. Своєю творчістю він прикрасив, збагатив і українську літературу, першим, до речі, подарувавши їй і нам сатиричні романи (яких тепер з десяток має). І досі чи не щороку радує своїх прихильників новим твором, як сам жартує — «написавши останній роман на цьому тижні». А всього на його письменницькій полиці стоїть понад три десятки книжок. Його твори переклали і видали багатьма мовами світу, окремі з них стали бестселерами. Своєю найдорожчою премією називає мільйонні наклади книжок, а найдорожчими рецензіями — слова, що йдуть від серця читача, його твори треба читати, аби знати, розуміти, як ми жили і вчора, як живемо сьогодні і як житимемо завтра.
Мала за щастя спілкуватися на порадницькій гостині з український письменником, сатириком Олегом Федоровичем Чорногузом.
ПРО ГУМОР
Завдяки гумору виживали народи, які були під гнітом довгі роки. Народні усмішки мають три нації: українці, болгари, шотландці. Росіяни не мають. Коли я був головним редактором «Перця», то ми друкували українські усмішки, а російський «Крокодил» друкував анекдоти з різних широт. Українці й справді вижили завдяки своїм пісням і гумору. Це наші два крила.
ПРО МОРАЛЬНІСТЬ
Ми втрачаємо людські чесноти. Навіть за часів Компартії був моральний кодекс, списаний з християнських заповідей. Якось ми полемізували з Віталієм Коротичем, і він сказав, що я купився на радянську агітку про так звану програму Далласа, на меті якої був розпад Радянського Союзу, хоча б такими методами: хвалити все бездарне і підносити до рівня геніальності, а все геніальне — втоптувати в землю, розкладати морально. І ось через шлагбауми Радянського Союзу ця програма Далласа, ця аморальність приповзли до нас, у незалежну Україну.
Ми самі собі готуємо кінець світу. Ось про це і мій роман-застереження «Гроші з неба». Що Богові не потрібне, він відкидає, бо то — створене сатаною.
ПРО МОЛОДЬ
Молодь — це споконвіку дух максималізму. Ось сьогодні перед вами приїжджала до мене студентська молодь — хочуть провести в університеті зі мною творчу зустріч. Вони живуть прекрасними ідеалами, люблять свою державу, яка, можливо, не дуже до них прихильна.
Я, звісно, не Макаренко, щоб давати якийсь рецепт її виховання. Кожна людина — це взагалі окремий світ. І до кожної підхід має бути індивідуальним. Але знаю напевне, що — не насильством. І не забороною, безперечно, бо це викликає спротив. Очевидно, треба тільки любов’ю. Це я говорю про фундаментальні речі, а не якісь конкретні. Тому що тільки любов породжує любов. А зло — подвійне зло. Молодь не сприймає моралізаторства. І це закономірно, бо ми всі йшли своїм шляхом.
ПРО МАЙБУТНЄ
Людство йде до «золотого мільярда». Це дуже небезпечна річ. Чи виживе у цьому контексті Україна? Єдине, що можна порадити бізнесменам, — узятися за сільське господарство, де стануть майбутніми мільярдерами. Бо ми живемо на благословенній землі, ми маємо свої, чорноземні долари.
Ми повинні берегти і національне багатство — мову. Згадаймо древніх: є мова — є нація, є нація — є держава. Немає мови — немає нації, немає держави. Чи випадково Путін на саміті в Бухаресті сказав, що Україна — це територія під назвою Україна? Це дуже печально. В таких живе дух Чингісхана, який казав: «Де ступив мій кінь, там моя земля». От і російський прем’єр сказав: «Де російська мова — там наша територія». Ми цього хочемо?! А дехто думає, і чому ото ті письменники, окремі професори, художники, журналісти захищають свою рідну мову, «какая, мол, разница, в какую церковь ходить, на какой мове разговаривать?» Але це — неправильно, коли хочемо бути державою, а не територією.
Ми не винні в цьому. Ми жили у таких умовах. Наші люди, особливо селяни, довго були підневільними, не мали паспортів, зарплат, пенсій. Нам ще треба, як Мойсею, пройти через пустелю кількох поколінь, щоб стати нормальними громадянами.
Квітень, 2011 рік.
Повну версію порадницької гостини з Олегом Чорногузом можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.