Рідні про нього кажуть: це людина, наповнена любов’ю — до них, до людей, до рідної землі. І чи не вона, та любов, та небайдужість до всього, що діялося навколо нього в Україні, у світі, непохитність в обстоюванні власної патріотичної позиції, розуміння значення культури, мистецтва у розвитку людства, які лишалися непорушними попри всі заборони видавати книжки, ставити вистави, вільно жити й творити на батьківщині, — вели його по життю раз і назавжди обраною ще замолоду дорогою, дорогою, вільною для думки, для творчості. Бо, цитуючи його, «кожна горда душа так і живе — зберігаючи внутрішню свободу, ні на йоту не піддаючись на абсурд оточення».
У такі дні, на порозі 20-річчя незалежності України, яку вона споконвіку здобувала у стражданнях і втратах, хіба можна було не запросити до слова людину, котра ту незалежність виборювала — і словом, і ділом.
Мій гість — Лесь Танюк, відомий український режисер, письменник, поет, публіцист, перекладач, громадський діяч, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, голова Національної спілки театральних діячів України, народний артист України.
ПРО ДУХОВНЕ
Ніщо в світі не існує, якщо воно неокультурене. Сам факт по собі нічого не вартий. Тільки пройшовши через культурне осмислення, він може залишитися в історії чи у свідомості людей стати реальністю. Не можна смажити курку з пір’ям. Життя — це і є та курка з пір’ям, а культура — осмислення суті, позбавлення курки від цього пір’я. Трагічна помилка марксизму — у визнанні домінанти матеріального над духовним. Схід тепер тому і бере гору, бо там ніколи подібного не було. У Китаї, Японії, Індії завжди домінувало духовне начало — традиції, віра, культ краси. Байдуже, три жменьки рису в тебе чи одна, головне — духовне багатство.
ПРО МОЛОДЬ
Наші діти будуть кращі за нас. Бачу і знаю багатьох дуже цікавих людей. У молодих є одна дуже небезпечна проблема: хочуть все відразу, і — без великого труда. Але там, де все ж беруться за такий труд, діло буде. Маю на увазі зокрема молодь, яка гуртується навколо Осипа Зінкевича, очолюваного ним видання «Смолоскип», навколо товариства «Патріот» зі студентів філософського факультету. Молодь треба налаштовувати не на сьогодення — на вічність, на тисячоліття, на Україну. На молоду державу, яка своє ще покаже…
ПРО КОЛЕКТИВНУ СОВІСТЬ
Усе це, на жаль, просто умовні абстракції — держава, суспільство в цілому, людність… Ми говоримо такі слова, як народ, нація, не розуміючи, що все це умовно. Народ різний: є такий, що йшов у ярмо, і такий, який клав голову на плаху за свободу. Коли дозріємо до ситуації, що народ матиме цілісне українське значення, тоді, ймовірно, і можна буде говорити й про колективну совість. Сьогодні вона дрімає…
ПРО УКРАЇНСЬКУ МЕНТАЛЬНІСТЬ
Ментальність трансформується, українці помалу починають усвідомлювати себе єдністю. Україна загалом перспективна, це молода нація з молодими мізками. У неї все попереду — на відміну від Росії. Лев Гумільов у своїх дослідженнях стверджує, що за 400-річчя Росія пережила кілька моментів підйому і спаду. Момент кульмінації для неї минув, і велика нація починає розпадатися. А ми такої кульмінації ще не знали.
ПРО «ХАТУ СКРАЮ»
Це — самостримання малої молекули. Коли ви розумієте, що не можете вплинути на весь світ, не можете зняти Сталіна чи змінити Верховну Раду, ви захищаєте — себе, свою родину, свій хутір, свою мову, свою церкву, рідні могили. Якби так кожен з нас захищав свій хутір через український філософський чин, тоді в Україні виникла б, так би мовити, зовсім інша духовна екологія. Отож для мене проблема «моя хата скраю» не є проблемою лише міщанства, якогось відсторонення від життя.
Старий грецький принцип: «Тут Родос, тут і стрибай», а не говори, що ти колись можеш зістрибнути зі скелі, — це й український принцип. Кожен українець призвичаєний до свого «я». Він по-європейськи егоїст, захищає перш за все себе, свою дружину, дітей — тобто свою питому молекулу. Якби її сьогодні можна було б розширити, скажімо, хоча б до рівня села — відновити в селі школу, церкву, відновити авторитет учителя, агронома, старійшини… Єдність цих інтересів і дає потім націю.
Липень, 2011 рік.
Повну версію порадницької гостини з Лесем Танюком можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор та ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
…18 березня 2016 року на 78 році життя Лесь Танюк відійшов у засвіти. Світла пам’ять!
