З Іваром Калниньшем

Розумієте, я до неї небайдужий. Багато бував в Україні, багато знімався: і в Одесі, і на Ялтинській кіностудії, яка колись була філією кіностудії імені Горького в Москві, і послугами якої користувалися різноманітні студії, що знімали кіно тоді, за радянських часів. Тож щоліта я був там на зйомках. До 2014 року часто виступав в Україні, в різних містах, по кілька разів навіть. Тому в мене і там, зокрема, і в Києві, і в Одесі, дуже багато друзів та знайомих. Там — мій глядач.

Одного разу в Полтаві просто на вулиці підійшов до мене незнайомий чоловік і подарував срібний перстень із гербом України. Я був дуже зворушений таким подарунком. Іноді ношу його.

Я від щирого серця бажаю Україні процвітання і доброго майбутнього.

Звичайно, це ж не було програмою мого життя, так би мовити. Просто хотілося бути незалежним у фінансовому плані, мати свої кишенькові гроші. Мені, тринадцятирічному підлітку, не вистачало того, що могли дати батьки. Тато був простим автомеханіком, мама домом займалася, дітьми. Ось і сказав їм, що хочу працювати, а вчитися піду до вечірньої школи (тоді це було можливо). На що тато відповів: «Але ж ти нічого не вмієш!» Усе-таки він мене прилаштував до якогось дядечка, який навчав ремісничій справі. І, знаєте, я дуже вдячний і йому, і батькові. Заробляв якійсь дріб’язок. Допомагав сім’ї.

Мої батьки мене до цього, звичайно ж, не підштовхували, бо не були близькі до мистецтва, тим більше театрального, або кіно. Звичайно, дітьми ми часто ходили на ранкові кіносеанси за 10 копійок, мультики різні дивилися — кінотеатр неподалік був. Це, звичайно ж, впливало на нашу уяву. Може, щось, десь і відклалося. До речі, там, де ми жили, де пройшло моє дитинство, неподалік Ризька кіностудія знаходиться.

Там набирали студію молодого кіноактора, брали, можна сказати, дітей — з 14 років, і до 25. Це було так стильно: піти на кіностудію, спробувати себе. Мене відразу ж і взяли.

У соцмережах мене немає. Одного разу брав участь у прес-конференції після виступу, і в залі сиділа незнайома мені жінка, котра якось дивно поводилася, начебто, вона моя давня подруга: весь час підморгувала, жестикулювала. Думаю, чого це вона так поводиться? Виявляється, від мого імені якийсь кретин із нею активно спілкується в соцмережах. Ось тому всім хочу сказати, що ні з ким, ні на яких ресурсах я не спілкуюся. Будь ласка, не плутайте мене з Кардашьян, з тими людьми, які цим заробляють гроші. Я не виставляю напоказ своє особисте життя, не розміщую фотографії своїх дітей. І на моїй кухні, або ще десь, немає ніяких камер. Ця інформація особиста і вона не продається. Навіть коли кореспонденти сидять біля будинку в кущах із телекамерами, фотоапаратами і хочуть щось зняти, вони повинні знати, що це — небезпечно. Адже красти інформацію, щоб заробити гроші, — теж злодійство.

У мене немає таких амбіцій. Я вже стільки відпрацював! Звичайно, якщо буде цікава пропозиція, можу займатися цим. Адже в мені немов сидить щось таке ще недосказане, з чим можу звернутися до людей. І ще хочеться творити. Ну, а якщо не буде нічого цікавого, можу й без цього обійтися.

Усе минає — і хороше, і погане. Терпіння, і всі отримаємо те, чого чекаємо і про що думаємо. Буде новий день. І кожен його ранок раджу зустрічати з усмішкою.