Імовірно те, чим нині займається цей чоловік, ще зо два десятки років тому в українському медичному світі видавалося фантазіями, нездійсненними мріями. Але він фантазував і мріяв, і вочевидь, був надто наполегливим, аби все те стало українською реальністю: передові технології, надскладні операції. Не боявся вчитися, переучуватися, йти наперекір державній охороні здоров’я, втрачати роботу, знову починати з нуля, вникати у досі незнайомі реалії ринкової економіки, створювати власну клініку. Пробиватися крізь нерозуміння, неприйняття, заборони, заздрощі. Та чи не найвищою нагородою і гордістю для відомого українського нейрохірурга, кандидата медичних наук, директора Міжнародного центру нейрохірургії Ігоря Курільця ставала довіра хворих, вдало проведені операції тут, в Україні, після яких люди не те що повертаються до повноцінного життя, а інколи й просто отримують його вдруге – з рук лікаря і з Божого благословення. І про це зокрема говорили ми з Ігорем Петровичем на порадницькій гостині. А ще –
ПРО УКРАЇНУ
Україна нині взагалі є популярною темою. У Генрі Марша, мого зарубіжного колеги, часто беруть інтерв’ю. А він каже їм, що вже 20 років розтлумачує, що є така вагома європейська держава – Україна. Можемо сказати, що нині відбувається дуже активний рух цінностей – моральних, матеріальних. Два світи йдуть назустріч один одному. Наприклад, мій знайомий, професійний співак Іван Панасович Нечипорко, опинившись у Франції, організував хор, бо, виявляється, там втрачено хоровий спів. Ми повинні цінувати багато того, що є у нас. Правильно наш пророк написав: «Чужому научайтесь і свого не цурайтесь!»
ПРО СВОЇ ПРИВІЛЕЇ
Загалом вважаю себе привілейованою людиною, привілейованим членом цього суспільства, хоча й не маю від держави якихось особливих преференцій. Чому так кажу? Найперше тому, що народився у Західній Україні, і мені ще з самого малечку розповіли, хто я, якого віросповідання, яка моя мова, нація і де моє місце. Тобто все це було чітко сформульовано. По-друге. Я живу в столиці, а відтак репрезентую столичних людей. І третє, в чому мені надзвичайно поталанило, – ще понад 20 років тому познайомився з найкращими представниками європейської, скажімо так, цивілізації. Я був у числі отих перших українців, котрі потрапили до Європи і мали можливість усвідомити, як можна жити і працювати по-новому. Всі свої передові думки, новації, технології привозив звідти.
ПРО МЕДИЦИНУ І КОРУПЦІЮ
Має бути сформульоване якесь основоположне філософське твердження, аби всі, на різних щаблях влади, в тому числі і нашої медичної ієрархії, зрозуміли, що медицина створена для хворих людей. Не для забезпечення благ лікарів. Не для чийогось збагачення. Не для написання дисертацій і паразитування на цьому.
Ще одна проблема – аморальність стосунків між лікарями та пацієнтами. Це недопустимі речі. Ще при Радянському Союзі держава проголосила лозунг, що гарного лікаря люди прогодують. Так не має бути.
Аби побороти корупцію, не треба обвішувати всі кабінети відеокамерами, виставляти скрізь правоохоронців, набирати штати. Існує абсолютно універсальний спосіб – у державі треба ввести обов’язкове для кожного декларування своїх прибутків і видатків. Це поставить на місце лікарів, учителів, суддів, правоохоронців, чиновників, президента – всіх.
Червень, 2014 рік.
Повну версію порадницької гостини з Ігорем Курільцем можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
