Напередодні свого 80-ліття він повен сил, аби й надалі сіяти поміж людей мудре, справжнє і вічне Слово, якому присвятив майже все своє життя, адже працює з ним із малих літ. Сіяти зі сцени, з радістю та готовністю беручи участь у концертах столичних та по всій Україні, не минаючи і її гарячі точки. (А 28 вересня цього року, до речі, в Національному палаці «Україна» відбудеться великий концерт за участю ювіляра). Сіяти те Слово в молодих душах, викладаючи філологам у Національному педагогічному університеті імені Драгоманова предмет «Слово», а вокалістам у Національній музичній академії України імені Чайковського — «Сценічне слово». Та й навіть у буденному спілкуванні — чи то з дорослими співрозмовниками чи молодими, з людьми при посадах чи без. А спілкуватися з Майстром слова — то все одно, що іспит здавати: на знання мови, літератури, знання Шевченка. А то вже і як лакмусовий папірець — любові до України.
Нашу розмову з народним артистом України, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, Героєм України Анатолієм Паламаренком, котрого запросила на порадницьку гостину напередодні його кругленької дати, раз у раз переривали телефонні дзвінки: від колег, студентів — колишніх і нинішніх. І на його обличчі розквітала усмішка від того, й звучало тепле «дорогий», «дорогенька». Яка ж то втіха, подумалося, коли є ось так кому й до кого радісно озиватися впродовж усього свого життя. І як з ним не погодитися, що Слово насправді має силу неймовірну — звісно, коли справжнє та щире!
ПРО ДОЛЮ
Моя житейська, творча доля до всього мене призвичаїла — і до класичного українського гумору, до наших письменників зокрема. У ранньому віці дуже проникся творчістю Остапа Вишні. Після війни люди горнулися до прекрасного, цінували звернене до них слово, були спраглі й на гумор. І я це відчував, бачив.
Щасливий, що змалку вдалося виховати в собі любов до діла, до правди, до істини, до людей, до мами, до всього того, чим люди тоді жили. А потім ще побачив, як слово діє на них, яку силу велику воно має.
…Є вже зрілість, життєва мудрість, є знання, є і сподівання. Та найбільше живу нашою матінкою Україною. За неї постійно вболіваю, за її долю, сьогодення та майбутнє. Може, ще й тому так переймаюся, що постійно працюю із Шевченковим словом — на сцені, зі студентами. Шевченко — справді пророк нашої нації! Нам би його заповіти виконувати!
ПРО УКРАЇНСЬКУ ЛЮДИНУ І СЛОВО
Бувало, спілкуюся з розумними людьми, запитую: «А ви знаєте різницю між народом України та українським народом?» Дивляться подивовано: й що воно таке?! Студенти мої вже починають розуміти. А дорослі дядьки, та при державних посадах — ще ні… Та в жодній країні не має такого, аби назвали народ Англії чи Франції. Тільки у нас. Український народ — це нація, а населення — народ України. І народ України став агресивний, бачить, що український народ мовчить. Порівнюю їх із деревом та омелою. Спочатку її небагато, зелененька така собі, красива, але дерево потроху з’їдає. Ось так точно і з’їдають дерево національне ті, хто з народу України…
Не з того боку зайшов наш перший президент. Насамперед треба було духовно об’єднати націю. Безкоштовні курси української мови організувати повсюдно. Замінити керівників на українців. Має працювати ідеологічна машина. Та все потроху затихло. Люди почали хворіти грішми. І нація, на жаль, дуже й дуже збіднена, не має тієї сили. Нам треба було в прибалтів учитися. Здавалося б, менший народ за кількістю, але погляньте, як вони собі вибороли незалежність і як націю згуртували. Ми ж, як ото у Шевченка: «А ми дивились та мовчали»…
Ви запитуєте, як українську людину виховати? І — з допомогою слова. Згадалося, як позаминулого року на шевченківські травневі дні «У сім’ї вольній, новій» на Донеччині виступав. Приїхали до школи, звичайна, російська. Та коли прочитав твори Шевченка, а потім наостанку «Ярмарок» Остапа Вишні, діти роти повідкривали, не відпускали мене, хотіли поспілкуватися, руку потиснути. Я вкотре переконався, що слово, коли воно від душі, справжнє, наповнене, та ще й виконане так, як хоче автор, має величезну силу!
ПРО МИКОЛУ ЯКОВЧЕНКА
Миколу Федоровича пародіював один до одного, як кажуть. Якось запросили замість нього провести 1 квітня радіопередачу «Від суботи до суботи». Зустрічає по тому мене Микола Федорович: «Здоров, Толю! Говорят, ты меня копировал? А ну, изобрази!» (У кабінеті наче сам Яковченко з’явився у виконанні мого гостя. – Авт.). Смішний був чоловік, про нього багато розказували, і я взяв на озброєння. Якось травневі шевченківські дні проводили на Херсонщині. Пливемо з Києва на теплоході. А в одного чоловіка був ящик доброго сухого червоного вина. От як засіли коло чари, то так мене розвезло, що всім цим хлопцям почав розказувати про Яковченка. Так уже реготали, аж теплохід хитало. І що думаєте? Згодом телефонує Володимир Андрійович Чепелик, академік наш: «Анатолію Несторовичу, відкриваємо пам’ятник Миколі Федоровичу Яковченку у скверику біля Театру Франка». От, подумав про себе, вам і слово, от вам і випадок.
ПРО СВОЇХ СТУДЕНТІВ
Студентів учу: аби стати справжніми великими митцями, мусите бачити життя, відчувати його. Маєте бути поетом, філософом і борцем! Якщо всі ці три іпостасі у вашій душі з’єднаються, можете розраховувати на славу добру. А так співатимете в хорі під стукіт копит, як кажуть.
Бо просто оперного вокалу недостатньо, аби завоювати аудиторію. Скажімо, Клавдія Шульженко — хіба оперна співачка? Ні! А що вона творила з людьми, як відчувала слово, малювала картинку, як усе душевно віддавала людям через пісню. Головне — слово! У ньому наповненість, у ньому — життя.
О, мої студенти, ці творчі діти — велика радість для мене!
Особливо ж до консерваторії ходжу, як на свято. Діти обдаровані, зарання почали розвивати свій талант — музичний, вокальний. Щасливий, що моя учениця Людмила Монастирська завоювала світ. Провідна оперна співачка, вона й у слові прекрасна. Оленька Кульчинська співала в Большом театрі, а тепер — у Французькій національній опері в Парижі. Як вона в мене працювала зі словом! Ольга Микитенко! Це все мої — і народні, і заслужені.
ПОРАДА
Якось у Блаженнішого Любомира Гузара, котрого дуже шанував і шаную, запитали: «Де знаходиться Бог?» — «Бог у вашому серці», — відповів він. Якщо ви Його маєте, Його сповідуєте, якщо Він керує всіма вашими справами добрими, значить, ви гарна людина, і що більше добра зробите, то більшою мірою воно вам воздасться.
От я і на своєму життєвому досвіді не раз у тому переконувався і, на щастя, й досі переконуюся. Тож, дорогі мої українці, не шкодуйте іншим добра!
Повну версію
Порадницької гостини з Анатолієм Паламаренком
можна прочитати у свіжому номері «Порадниці» від 11 липня 2019 року.
Відеоверсію порадницької гостини можна переглянути на нашому ютуб-каналі за посиланням https://youtu.be/sNK_b69zT58 .
Автор і керівник проекту
Тетяна ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
Щирі вітання Анатолію Нестеровичу з ювілейним днем народження!
Многих і благих Вам літ, Майстре!