Людиною-святом хочеться назвати цю мою гостю, котра несе світові свою усмішку, свою любов, свою пісню. Її доля — як і доля багатьох нас, жінок: то осяяна веселкою, то скроплена дощем, вишивана і яскравими, і стриманими кольорами, встелена трояндами, стебла яких рясніють і колючками. Та коли в людській душі багато сонячності, і вона хоче й ділиться нею з іншими, то що може їй завадити дивитися на світ, на людей світлим, відкритим поглядом!? Того дня, коли до нас завітала на гостину ця жінка — наче весняне сонечко до редакції заглянуло. Народну артистку України Аллу Кудлай досі знали як талановиту, популярну співачку, а тоді ще й зазнайомилися з чудовою, веселою, відкритою, товариською жінкою.
ПРО УКРАЇНЦІВ
Знаєте, а я щаслива, що народилася при соціалізмі. То були гарні часи, коли люди спілкувалися між собою, були нормальні стосунки. Нам, українцям, заздрили, що ми такі щирі, відкриті. Коли приїздили на гастролі до Америки, нам говорили, що маємо пишатися, цінувати те, що можемо ходити одне до одного в гості, щиро усміхатися. Мовляв, ви щасливі тим, що так можете жити, а ми вже не можемо. Американські українці жили поміж себе, м’яко кажучи, недружно, навіть ворогували.
Я дуже не хочу, аби щось подібне відбувалося у нашій Україні. Хочу, щоб ми могли почуватися у будь-якому її куточку, як у себе вдома.
ПРО ТАЛАНТИ
Насправді все залежить від того, скільки й чого тобі дано Богом отут, всередині. Чи усвідомлюєш, що коли Господь обдарував тебе талантом, то маєш ним поділитися з іншими, донести до людей. Бо злетіти можна, посмикатися зверху, а як нема підтримки? Небезпечно відриватися від землі, від людей. Справжній митець про те не забуває.
Знаю, що люди люблять мої пісні. Нехай вони «неформат», але справжні, душевні, здатні зігріти, підняти настрій, порадити. Авжеж — і порадити. Мені в житті ніколи нічого легко, просто так не давалося. Я вже знаю напевне: аби щось отримати, чогось досягти, маю тяжко працювати. До знемоги.
Але образливо, що державі наша творчість не потрібна. Людям вона цікава, а їй — ні. Я б сказала, що в Україні є дві держави: одна живе сама для себе, за рахунок другої, яка тягне все на собі. І в ту, першу, державу нам, простим смертним, годі пробитися.
ПРО ЖІНОК
Якщо роззирнутися довкола — скільки у нас в Україні красивих жінок, котрі з роками тільки розквітають. Такими нас робить, мабуть, найперше любов, внутрішня гармонія, світло, що живе в душі кожної. Ну, і бажання подобатися собі та людям. Та й часи нині зовсім інші. Жінки розсміливішали, більше про себе почали дбати. У народі кажуть, що краса потребує жертв. Мабуть, коли опустити руки, звісити ноги з печі, образно кажучи, нічого з собою не робити, їсти все підряд — м’ясо, сало, хліб, цукерки — то яка вже там може бути краса! А коли людина невдоволена собою — це позначається і на її внутрішньому світі, й меншає того світла в душі, тьмяніє її дзеркало — очі.
А ще я хотіла б сказати, що українки дуже терплячі, як, напевно ніхто інший, навіть східні жінки, навіть ті, котрі в гаремах живуть.
Жінки створені для любові! І щоб дітей народжувати, і рід продовжувати. Тому раджу жінкам, коли маєте чоловіка, діток — бережіть родину, як отой коштовний крихкий камінь. Сім’я, діти для жінки — святе.
Березень, 2009 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
