19 листопада 1997 року на космодромі у Флориді на мисі Канаверал стартував космічний корабель «Шаттл». Разом із чотирма американськими та одним японським астронавтами на його борту був українець. Він став першим космонавтом незалежної України, повернувшись додому зі славою для своєї рідної країни. Так здійснилася мрія хлопчика з буковинського села — він підкорив космос.
Це фото було зроблено 12 років тому в «Порадниці» — Леонід Костянтинович Каденюк прийняв запрошення на порадницьку гостину. Він вразив нас своєю простотою, такою земною досяжністю. А ще якесь хлоп’яцтво було в його очах, молодечий запал. Попри те, що стільки випало пережити, витримати такі випробування і величезні навантаження.
…31 січня минув рік, як не стало Леоніда Каденюка. Напередодні Всесвітнього дня космонавтики та авіації ми запросили до редакції його рідних. Дружина Віра Юріївна поділилася своїми спогадами.
ПРО ЧОЛОВІКА ТА ЙОГО ШЛЯХ ДО МРІЇ
Леонід Костянтинович — мужня, щира, добра людина, прекрасний чоловік, батько. Ми прожили в офіційному шлюбі 36 років, і жодного разу він не підвищив на мене голос, не образив…
На моє переконання, ідеальні сімейні стосунки можливі, коли в кожного є своя справа. Льоня мав мрію і наполегливо йшов до неї. І в мене завжди була робота. Я перекладач (вивчала англійську, німецьку мови) з 40-річним стажем. А у зайнятих людей немає часу на якісь дрібниці.
Льоня мав мрію і наполегливо йшов до неї. І в мене завжди була робота. Я перекладач (вивчала англійську, німецьку мови) з 40-річним стажем. А у зайнятих людей немає часу на якісь дрібниці.
Для мене дуже значимо було, що він прагнув полетіти в Космос ще з дитинства, з 9 років. Мама хотіла, аби став лікарем, та, закінчивши школу зі срібною медаллю, вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків. Після його закінчення п’ять років працював льотчиком-інструктором у Чернігові. А коли проходив черговий відбір до загону космонавтів у 1976 році, написав рапорт, що хоче взяти участь.
Згодом Леонід Костянтинович закінчив Московський авіаційний інститут, захистив кандидатську дисертацію. Він усе життя вчився. Приходив з роботи і сідав за письмовий стіл, за комп’ютер, постійно щось читав, писав, кудись телефонував, ходив на різні зустрічі. І при цьому вмів підлогу помити, щось приготувати.
Ось таким він був.
ПРО ВЕСЕЛЕ
Розповім про веселий випадок. Льотчикам категорично заборонялося літати над військовим містечком. Якось Льоня, збираючись у нічний політ, каже: «Сьогодні пролечу над нашим будинком. Звісно, завтра дістанеться від керівництва, але зроблю це. Зателефоную перед вильотом, а ти вийди на балкон і помахай мені рукою». Зателефонував, виходжу — літак над будинком так низько пройшов, що аж ліхтарі було видно, як горять. Розвертається десь там і знову: уууу… Ох, і силища! Отаке хлоп’яцтво дорослого чоловіка.
ПРО ПІДГОТОВКУ ТА ПОЛІТ У КОСМОС
Ми поїхали всією сім’єю до США за рік до польоту і прожили в Х’юстоні, де працював Центр управління польотами, загалом півтора року. Син Діма ходив до школи, я допомагала чоловікові з англійською.
На відміну від Байконуру, куди нікого з родин не пускають, у США для нас усе було відкрито. Що мені ще сподобалося в американців — вони дуже згуртували перед польотом екіпаж та нас усіх. Ми стали вже наче єдиною великою родиною.
… У центрі НАСА ми спостерігали за стартом із відкритого балкону, за кілометр від епіцентру подій. То наче фантастика була, така сила, міць.
… А за 15 днів нас знову привезли на космодром. Приземлявся «Шаттл» без двигунів, які відключили ще на орбіті, й у вільному падінні рухався до Землі. Сідав безшумно. А потім, дивимося, виходять астронавти. Двох попід руки тримали. А наш батько вийшов сам. Не передати словами ті емоції, відчуття…
Повну версію інтерв’ю з Вірою Каденюк можна прочитати у номері «Порадниці» від 11 квітня 2019 року.
Відеоверсію можна переглянути за посиланням https://youtu.be/aFhfcb9afkM.
Автор та керівник проекту
Тетяна Власюк.