Тімур Мірошниченко: «Україна і в контексті «Євробачення» — крута та різнобарвна»

«Євробачення» — це завжди хвилююче. А особливо ж, коли воно — від імені України. Нехай і не на її території, та все ж таки це — українське свято. Знаю, наскільки класно буде представлена й Україна в контексті «Євробачення». Як на мене, цьогорічний конкурс в будь-якому разі особливий, тому що головна ідея, з якою його створювали в далекому 1956 році, — об’єднання країн навколо миру — зараз, як ніколи, актуальна. А «Євробачення» як інституція показало всьому світові, наскільки це не порожні слова, а дійсно цінності, довкола яких і будується вся філософія конкурсу та його події. Ось якраз цьогорічне «Євробачення», слоган якого — «Обʼєднані музикою», покаже, наскільки важливо бути об’єднаними в найтемніші часи.

Насправді в контексті «Євробачення», ті, хто його дивиться кожного року, — я не про українців, а про весь світ — уже давним-давно знають, наскільки крута й різнобарвна Україна завдяки нашим артистам, котрі свого часу представляли її. Зрозуміло, інтерес до неї після 24 лютого 2022 року виріс у геометричній прогресії. І в ці часи надзвичайно важливо презентувати Україну з різних сторін. Бо коли твою країну щодня у новинах світу показують під обстрілами, під вогнем, це, звісно, важливо — аби до неї була прикута світова увага саме в такому контексті. Та маємо показувати Україну й такою, якою вона є насправді. Які в нас талановиті, креативні люди. Наскільки в нас розвинене суспільство. Наскільки в нас діджиталізоване суспільство. Тобто представляти те, чим дійсно можемо пишатися. А пишатися нам є чим. І, знову ж, такі події як «Євробачення» — шикарні майданчики, аби це робити.

Оскільки вони вже у фіналі — як представники країни-переможниці минулорічного конкурсу, то шанси — в них — 1 до 26, адже за перемогу змагаються представники з 26 країн. Зрозуміло, всі артисти завжди налаштовані якщо не на перемогу, то принаймні, аби якнайкраще показати, проявити себе, представити свою країну. Так само і TVORCHI. Вони дуже класні, сучасні, стильні, цікаві. І, само собою, налаштовані на високий результат. Упевнений, що Україна має бути в першій трійці, ну, принаймні п’ятірці переможців.

Головне — ініціатива, бажання. Зараз більшість своєї діяльності ми спрямовуємо на те, аби допомагати наближати день, про який усі так мріємо. Ніхто й не думає, аби собі якусь нову річ купити, чи, скажімо, телефон поміняти. Хіба що це можна собі дозволити, якщо він зламався, загубився, або ж його вкрали. Тож від усіх проєктів, які ми ініціюємо з дружиною разом, чи кожен із нас окремо, більшу частину коштів передаємо на різноманітні потреби ЗСУ, а також на медицину, допомогу дітям, тваринам. Одне слово, де є запит, туди й спрямовуємо. Так і повинно бути. Маємо можливість своїми проєктами заробляти трішечки більше, тому можемо й більше донатити.

Наші герої — найкрутіші! Насправді будь-який захід має свою, абсолютно різну емоцію. Коли, скажімо, приїздиш до військових (а лише для них ми провели вже понад сотню концертів), то звертаєш увагу, в якому стані вони знаходяться, який настрій. На початку це абсолютно різна емоція. Наприкінці — завжди дуже висока емоція. Тобто ми насправді підіймаємо дух наших героїв. І цю частину своєї діяльності вважаю однією з найбільш необхідних зараз. Найдорожчою нагородою для мене було побачити, як під час концерту зникала величезна втома і з’являлося життя в очах військових із Бахмута, котрі мали лише тиждень перепочинку і знову поверталися в те пекло. А сльози гордості та радості в кожного на обличчі — то безцінно. Все решта просто тьмяніє на цьому тлі.

То буде абсолютно увесь спектр емоцій. Від усвідомлення тієї кількості загиблих — військових і цивільних, тієї кількості руйнацій, тієї кількості небезпечних місць, яких тепер у нас так багато через замінованість територій, усвідомлення ціни нашої Перемоги, до, звісно, ейфорії: що от ми, відносно невелика країна, проти такої величезної за розмірами росії не просто вистояли, а перемогли, перебороли її. Час від часу думаю про той момент, коли, умовно кажучи, президент оголосить, що війну закінчено і що ми перемогли. Звісно, буде шалений сплеск емоцій — люди обійматимуться, плакатимуть і сміятимуться. Але важливо все це робити відносно стримано — в пам’ять про загиблих. А коли вже вляжуться всі емоції, моя велика мрія — вирушити у величезний всеукраїнський тур. Від Ужгорода до Луганська, до Ялти, Сімферополя, Севастополя. Щоб обійняти всіх українців, котрі пережили навалу. Обійняти не в буквальному сенсі, хоча і в ньому теж. Щоб побачити очі один одного, сказати слова, які, можливо, боялися досі сказати, озвучити якісь важливі речі. Співати! Адже ми — надзвичайно співуча нація, і за всіх часів — сумних та радісних — завжди з піснею. Усім разом знову ж таки ще раз і ще раз об’єднатися, міцно взяти один одного за руки і більше ніколи не відпускати.