Цього року Православна Церква України перейшла на новоюліанський календар. Отже, Різдво Христове ми зустрічатимемо з усім цивілізованим світом — 25 грудня. Різдвяний піст, що розпочався 15 листопада триватиме 40 днів.
Як військовим і всім нам прожити цей час посту та підготовки до святкування народження Христа? Піст —це стримування. Постити — значить, вміти володіти собою, перемагати зло і свої недобрі вчинки та пристрасті. Відмовитися від їжі набагато легше, ніж відмовитися від злості, нестриманості. Та Бог і не вимагає, щоб люди ходили голодними, а отже злими. Бог чекає від нас змін, вміння контролювати себе та свої вчинки, чекає наших відкритих сердець і вміння любити — Христа, людей, свою землю, рідних і друзів. Час посту — це час, коли кожен із нас має можливість стати кращим, зробити щось для інших, прийти на допомогу до тих, кому погано.
Підготовка до Різдва — це не забіг по магазинах у пошуках подарунків, не 12 страв, не голодування. Це момент очищення, час істини для кожного, хто воліє змінити себе і світ на краще. Чи варто дотримуватися посту військовим?
Люди, які самовіддано і жертовно захищають найцінніше — життя, які щодня віддають сили та здоров’я, відкидаючи ворога з української землі, можуть не обмежувати себе в їжі, адже воїни і так віддають багато сил заради інших.
Що треба робити воїну, щоб провести піст гідно?
Наші військові зараз дуже мало бачать своїх рідних — батьків, дружин, дітей. Зв’язок майже відсутній, як у прямому, так і в переносному значенні. Варто все ж знайти час і зателефонувати додому, поцікавитися, чи зробили діти уроки, чи не хворіють батьки, як почуває себе дружина. Адже підтримуючи зв’язок із близькими, ми піклуємося не тільки про себе, а й про них.
Злість і ненависть володіють серцями людей. Особливо тих, хто щодня втрачає побратимів і посестер. Коли ворог нищить усе навколо, коли постійні авіаційні бомбардування, коли не вистачає сил ні на що — злість застеляє очі.
Варто молитися, коли є час. Варто згадувати, заради чого ми боремося, кого захищаємо, чого прагнемо. І обов’язково пам’ятати, що з нами Бог, то хто тоді проти нас? Господь завжди на стороні світла і добра. Але воїнам необхідно в собі це світло зберегти, щоб нарешті принести добро в свої міста та села, в ті населені пункти, де поки немає українського прапора, а є лише морок, страх і смерть.
Саме заради тих дітей, жінок і літніх людей треба відкинути ненависть, яка робить нас слабкими, і стати Прометеєм, тим, хто благовістить про свободу, яку так чекають в окупації. А кожному, хто тут, на великій землі, є одна лише найважливіша порада — єднайтеся. Будьте міцні, як скеля, як вода океанська, що складається з мільярда крапель.
Відвідайте дітей загиблих воїнів, задонатьте для Захисників, згадайте про тих, хто у військових шпиталях, передайте щось корисне для поранених. Відкиньте усе зайве. І не чекайте чуда — працюйте і творіть чудеса разом із Богом. Скоро Різдво. Спробуйте прожити час посту так, ніби у вас з’явився шанс кардинально змінити своє життя.
І нехай допоможе нам Бог!
Сергій ДМИТРІЄВ.
