Акторська доля усміхнулася йому ще в студентстві: знявся на Одеській кіностудії в одній з головних ролей у відомій музичній комедії «Ар-хі-ме-ди!». Після того ми бачили актора в різних кіноролях, яких за свою творчу біографію має понад сотню. У кількох режисерських роботах, одна з яких увійшла до сотні найкращих фільмів в історії українського кіно. Його голосом звучать українською мовою сотні дубляжних ролей — від комедій і мюзиклів до найвідоміших іноземних блокбастерів. Голос його приємно чути і в пісні — чи то авторській, чи в покладеній на його ж музику поезії інших українських авторів.
Як і чим наповнювалося творче життя, як живеться-твориться нині, в часі війни, про що мріється, — і про це зокрема говоримо з актором, кінорежисером, співаком, народним артистом України Олександром ІГНАТУШОЮ напередодні його сімдесятирічного ювілейного дня народження, який відзначає 3 листопада.
ПРО ЗМІНИ В ЧАСІ ВІЙНИ
Ну, звичайно, Україна, українці змінилися. А захоплюють мене наші захисники, наші воїни найперше. Тішить волонтерство, тішить доброта, яка проявляється в наших людях. І не тільки у ставленні один до одного, до тих, хто нас захищає на фронті, до своїх друзів і навіть геть незнайомих людей. Зворушує ставлення до тварин, що, як ви сказали, теж страждають від цієї війни. Те, як ними опікуються тут, у тилу, й воїни на фронті. Це все — світлі речі. Війна багато в чому і багато в кому їх проявила.
Добро бачимо кругом. Люди працюють, донатять, збирають необхідне і на фронт, і переселенцям, і тим, хто потерпів від ворожих обстрілів. Дуже багато в нас є такого. У нашому селі Трипілля працює такий волонтерський колектив — «Бригадонька» називається. Жінки ще з 2014 року допомагають воїнам, плетуть зокрема маскувальні сітки. Відправляють на фронт і різні продукти, заготовлену консервацію. Намагаються виконати і всі запити, з якими до них звертаються. Бо, зрештою, в багатьох із них сини, чоловіки, близькі люди на фронті. Такі прояви тішать душу, звичайно.
ПРО МИТЦІВ НА ФРОНТІ
Гортав оце стрічку Фейсбуку, і натрапив на інформацію про Ігоря Ласточкіна, актора. Гуморист, був у «Лізі сміху», потім вів програму «Розсміши коміка». А цього року, виявляється, добровільно мобілізувався до ЗСУ, служить у 93-й окремій механізованій бригаді.
Згадую актора й телеведучого Максима Неліпу. З ним особисто не був знайомим. Естрадний, такий веселий чоловік, а, бачте, як проявив себе в ці тяжкі часи. Добровільно пішов на війну і, на превеликий жаль, навесні цього року загинув…
Загалом багато колег узялося до зброї, зокрема й кіношників, й театральних акторів. На жаль, немало їх і загинуло. Мій товариш, Юрій Феліпенко, актор театру та кіно, працював у Театрі на Подолі, загинув у червні цього року… Ми багато знімалися разом. Захоплювався його грою в короткометражному фільмі «Віра», знятому вже у воєнний час. Дуже ціную таких, правдивих акторів. У смислі, котрі не награють і не переграють. Юра був саме таким… Але вирішив долучитися до війська, стати захисником.
ПРО ІНСТИНКТ ЗАХИЩАТИ БАТЬКІВЩИНУ ТА ІНСТИНКТ
ВИЖИВАННЯ
Мені здається, що захист Батьківщини — це теж інстинкт виживання. Той, хто кидається на виручку, власне, рятує себе, сім’ю і Батьківщину. Ну, а щодо тих, які ховаються від проблем війни, від допомоги фронтові, — то це теж, мабуть, інстинкт. Наскільки він поширений у нашому суспільстві, наскільки його більше, ніж першого, важко сказати.
…Звичайно, людям страшно. Страшно тут, коли росіяни обстрілюють, страшно на фронті, на лінії зіткнення, де будь-якої миті може прилетіти. Скажу про себе. Мій вік, звичайно, не дозволяє бути в лавах захисників. Та й здоров’я не те. Зі мною у війську більше проблем було би, аніж користі. Але, ось так аналізую про себе: це бажання йти на війну, аби така можливість була, воно в мене є. І це теж від інстинкту вижити. Не чекати, коли ворог прийде у мій дім, а йти й оборонятися. Оборонятися спільно, у війську.
ПРО ТВОРЕННЯ В СОБІ УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ
Ще зі шкільних років мав проукраїнськи налаштованих друзів. Хоча в Києві проукраїнськість не була популярною. А в мене от такі друзі були. Ми разом пісні писали українською, співали. Мабуть, нас можна було б назвати націоналістами. Хоча якихось інших таких проявів, окрім літературних, не було. Але патріотизм виховувався.
…Гуляючи рідним містом, читаючи вивіски чи якісь об’яви, що, звісно ж, були російською, подумки робив переклад. Ще від класу п’ятого привчав себе й думати українською мовою. Якось отак створював у собі український світ.
ПРО АКТОРСЬКУ ТА РЕЖИСЕРСЬКУ ПРОФЕСІЇ
Акторство — насправді професія залежна. Дуже. Власне, це мене й спонукало вступити на Вищі режисерські курси в москві, потрапити на які було доволі складно. А я ще й навчався в майстерні Ельдара Рязанова. Звісно, пішов у режисерство, бо хотілося щось і самому вирішувати в творчому процесі, а не чекати, поки тебе покличуть, запросять, переживати, сподобаєшся чи ні, візьмуть на роль чи не візьмуть.
Не можу сказати, що мені аж так зручно в режисерському кріслі. Та й давно в ньому не сидів, і не знаю, чи ще колись сяду. Але, в принципі, цікаво мені було і там, і в кадрі. Тим більше, якщо якась хороша акторська робота пропонується.
ПРО СВОЮ ПЕРШУ РЕЖИСЕРСЬКУ РОБОТУ – ФІЛЬМ «ЦВІТІННЯ КУЛЬБАБИ», ЩО УВІЙШОВ ДО СОТНІ НАЙКРАЩИХ ФІЛЬМІВ ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОГО КІНО
Мені за цю роботу не соромно. І, можна сказати, пишаюся нею. Багато чого вгадав, передбачив. Це ж моя перша картина була повнометражна. І по режисурі там були досить непогані знахідки. Та й, власне, підбір акторів, робота з акторами, що важливо. Люблю цей фільм. Він, у принципі, єдиний, який можу назвати своїм. Хоча там багато того, що, можливо, змінив би. Та що вже зараз про це говорити.
ПРО ЗЙОМКИ У ЧЕСЬКИХ ФІЛЬМАХ «ВТОРГНЕННЯ» ТА «ВТОРГНЕННЯ. ОПЕРАЦІЯ «ДУНАЙ»
Це ж відповідальність яка! Мене запросили в іншу країну, в Чехію, зніматися у ролі Брежнєва. Довкола — незнайомі всі люди. Хтозна, як воно піде. І ось мій перший знімальний день. Брежнєв сидить за величезним столом, а з другого боку — чеська партійна номенклатура. І всі народні артисти — чеські, словацькі. Й треба ж із ними бути на рівні, а то й переважати. Хоч і переляканий я дещо був, та, вскочивши в цю роль, у цей образ, день відпрацював. Коли режисер сказав, що зміну закінчено, актори зааплодували мені. Тоді зрозумів, що так, ця робота — великий мені творчий подарунок. У принципі, я ж не дуже-то й схожий на генсека. Але цікаво було. Влізти в чужу шкуру, а надто такої відомої людини. Ми Брежнєва трохи пам’ятаємо зі своєї юності, і звикли до нього як до більш вже анекдотичного персонажа. Мав проблеми з вимовою, любив обвішуватися нагородами на всі груди — його легко було пародіювати.
А в цьому фільмі йдеться про придушення Празької весни, боротьбу народів Чехословаччини проти радянської окупації у 1968 році. Генсек — у силі. Це людина, яка вирішує, бути війні чи ні, проллється кров чи ні. Там не до жартів. І от зберегти схожість оцю, не анекдотичну, а з реальним генсеком, і цю жорсткість, що була присутня в його текстах, зверненнях до керівництва чеської держави, — це складно й цікаво. Отож я радий, що в мене була така відповідальна і цікава робота.
ПРО ЗЙОМКИ ІГРОВОГО КІНО ПІД ЧАС ВІЙНИ
Я не прихильник цього. Еріх Марія Ремарк вважав, що потрібно, аби минуло щонайменше років із десять, і тільки після того може з’явитися справжня, глибока література про війну. А зараз… ну, бачте, я знімався у двох фільмах про війну після початку повномасштабного вторгнення — «Окуповані» та «Перші дні». Звісно, акуратно до цього підходив, роздивлявся, вивчав сценарії. Ну, там за сюжетами немає такої конкретної війни, немає фронту. Головна концентрація — на людських стосунках і вчинках під час війни.
ПРО РОБОТУ В ДУБЛЯЖІ
Люблю його. Давно цим займаюся, і друзів багато маю із дубляжних студій. Приємно, що ця довіра дає можливість озвучувати таких відомих акторів, як зокрема Гаррісон Форд, Морґан Фрімен, Ієн Маккеллен. Арнольд Шварценегер теж за мною, так би мовити, закріплений. Колись був ще й Роберт де Ніро, раніше Джека Ніколсона озвучував. Ще працюю з документалкою. Є робота в мультфільмах (зокрема Муфаса, «Король Лев», Док Хадсон із «Тачок»).
ПРО ПЕРЕМОГУ
Ми повинні перемогти, бо ми того достойні. Стільки витрачено сил і життів… Й ми не агресори, ми захищаємося. Тож по справедливості, по волі Божій ми повинні перемогти.
Повну версію порадницької гостини
З ОЛЕКСАНДРОМ ІГНАТУШОЮ
можна прочитати в номері газети «Порадниця»
від 30 жовтня 2025 року.
Автор та керівник проєкту ТЕТЯНА ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця»,
заслужений журналіст України.


















