Підгайці – західноукраїнське містечко Тернопільської області, перша згадка про нього датується 1463 роком. Вирізняється з-поміж інших міст своїм нетиповим розташуванням. У середньо віччі замки будували на горі, а місто – у підніжжі. Підгайці ж повністю розкинулися на пагорбі (392 м). Натомість замок, який не зберігся, був збудований в долині річки Коропець. Під містом пролягає розгалужена мережа підземних ходів, що існують донині. А ще містечко має унікальну трикутну центральну площу – характерну для давньоруських поселень.
Колись це було велике і красиве місто. У 1687 р. француз д’Алейрак писав: «Підгайці є одним із найбільших і найпоказніших руських міст, має муровані доми, бруковані вулиці, п’ять церков, оборонні мури, старий замок із потужними мурами, вежами і валами, а також численне населення, яке складається з жидів, волохів, вірменів, поляків, русинів». Інші джерела свідчать, що на території міста з передмістями (Старе Місто, Галич, Голендра) було 7 руських церков, костел, синагога, вірменська церква. Їх кількість відображала тодішній національний склад міського населення.
Перші відомі власники Підгайців – українські бояри Княгиницькі. Потім місто належало багатьом відомим і не дуже особам. Магдебурзьке право воно отримувало двічі. Вдруге – 1539 р. за польського короля Сигізмунда І. У документі, який зберігся донині, написано: «Тевтонське право уділене старому містові Підгайці».
В історії Підгайців були злети і падіння. Кілька разів пожежі знищували велику його частину, але місто, наче фенікс, знову поставало з попелу. У пожежі 1889 року згоріло 75 відсотків будівель, а під час Першої світової війни до його знищення долучилася російська армія. Було зруйновано близько 200 будинків, загинуло 10 відсотків мешканців. Але попри все місто донині зберегло свою неповторну ауру. Круті вузькі вулиці, церкви, костел, синагога, добротні австрійські будинки додають своєрідної привабливості.
ПІДГАЄЦЬКІ СТАТТІ
Однією з найвідоміших історичних подій, що відбулася у Підгайцях, була битва між військами гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, який виступив під прапором об’єднання України, і Яна Собєського (тоді ще заступника командувача польської армії). Польському війську було завдано значних втрат, взято в облогу його табір. Однак 19 жовтня 1667 р., не маючи достатніх сил для перемоги, Петру Дорошенку довелось укласти з Яном Собєським договір про перемир’я і визнати зверхність Польщі. В історії України цей договір відомий як Підгаєцькі статті.
ГАБСБУРГИ
З 1772 р. Галичина перебувала під владою Габсбургів (з 1867 – Австро-Угорщини). Починається українське відродження. У Підгайцях засновують товариства: «Просвіта», «Поміч», культурологічне «Родина», ремісниче «Побратим». Водночас повноцінно функціонували польські та єврейські товари- ства різноманітного спрямування.
У 1909 р. збудовано колію Підгайці – Львів, яка функціонувала до 1944 р. До Першої світової війни працювали водяний млин, цегельня, броварня, фабрика сільськогосподарських машин, повітовий шпиталь.
ВІЙНИ, РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД
Підгаєччина дала багатьох подвижників українського національного відродження. У часи війни з Польщею Підгаєцька сотня вояків Української Галицької армії обороняла Львів. В період польської окупації (1919–1939 рр.) на Підгаєччині активно розвивалася мережа ОУН. Тому за німецького, а пізніше і совєтського панування, командування УПА відзначало цей край як один із найбільших в Галичині центрів опору окупантам. Останній бій бойового загону ОУН–УПА відбувся на території району 14 квітня 1960 року.
У Другій світовій війні загинуло багато патріотів-підгайчан, ще інші після війни були репресовані. Рятуючись, багато мешканців виїхало на захід. Гітлерівці стратили в місцевому гетто близько 5 тисяч євреїв.
У післявоєнний час у Підгайцях, які тоді були районним центром, функціонувало кілька підприємств. На початку 60-х місто стало частиною Бережанського району, потім – знову самостійним районом.
МІСТО СЬОГОДНІ
У Підгайцях нині мешкає 2700 осіб. Це одне з найменших по кількості населення містечок України. Є три школи: середня, де навчаються також діти з навколишніх сіл; у гімназії та спеціалізованій початковій школі поглиблено вивчають англійську. Працюють приватний медичний коледж, аграрний ліцей, музична школа, художня школа народних ремесел. Є 2 бібліотеки.
У Народному домі функціонує краєзнавчий музей, проводять репетиції 5 колективів, які мають звання «народний». Є лікарня, поліклініка, нова амбулаторія сімейної медицини. Підприємств немає. У міській раді кажуть, що можна було б побудувати молокозавод, а неподалік звести ферму. Здавали б молоко і власники корів. Ще торік за ним навіть із Дубно приїжджали.
ЩО МОЖНА ОГЛЯНУТИ
Костел Пресвятої Трійці (1634). Костел є пам’яткою національного значення. Тут були підписані Підгаєцькі статті. В одній із відновлених капличок нині молиться нечисленна римо-католицька громада.
Церква Успення Пресвятої Богородиці (1653) – пам’ятка національного значення, яка має унікальні бійниці навколо фасаду. Дерев’яні скульптури святих Петра і Павла з первісного іконостаса (17 ст.) церкви є оздобою одного зі столичних музеїв. Поблизу Успенської церкви є пам’ятний знак – металевий хрест «В пам’ять Св. Тверезости» (1874). Греко-католицька церква, борючись із пияцтвом, що охопило велику частину селян, проводила місії (багатотисячні зібрання). Під час цих зібрань встановлювали такі хрести. Селяни, які прикладалися до чарки, цілували хрест і привселюдно давали клятву впродовж різних термінів не вживати алкоголь. Порушення такої клятви вважалося смертним гріхом. І як результат, у 20–30 роках двадцятого століття галичани стали високоморальним суспільством.
Спасо-Преображенська церква (1772) – зразок галицького народного дерев’яного зодчества. Дерев’яна дзвіниця храму зведена в 1893 році. Розташована у передмісті Галич.
Синагога (1627) – пам’ятка національного значення, одна із семи найбільших кам’яних синагог 17 ст. в Україні.
Єврейський цвинтар (Окописько) – один із найбільших і найкраще збережених єврейських цвинтарів в Україні. З 1500 надгробків понад 50 – з 17–18 століть. Тут поховано багато відомих у єврейському світі рабинів і талмудистів.
Будинок Марцеліни Чарторийської, власниці міста. Нова підгаєцька ратуша (1886–1931). Первісна, з 17 століття, не збереглась. На ратуші б’ють куранти годинника діаметром 1 м (1894). Нині тут розміщений медичний коледж.
Український Народний Дім (нинішній Будинок культури) (1928–1934) – окраса Підгайців, зведений українцями колишнього Підгаєцького повіту та підгайчанами-емігрантами. Побудований з каменю, який видобували у передмісті Підгайців – Голендрі. Дещо дивну назву Голендра (польською Голландія) передмістя отримало, як вважають дослідники, від голландців, які там проживали з 18 ст. і займались об-
робкою каменю-вапняку. Ним вимощували навіть дороги. Брали камінь із ще одного передмістя – Старого Міста. Вважають, що саме звідси починає свою історію містечко.
У колишньому повітовому шпиталі розміщені художня школа та Управління праці та соцзахисту. У цьому шпиталі жила і працювала сестра милосердя Марта Вєцка, оголошена у 2008 році блаженною.
У місті стоять пам’ятники Адаму Міцкевичу, Тарасу Шевченку, Лесі Українці, пам’ятні знаки чорнобильцям, жертвам сталінізму. Зокрема заслуговує уваги знак про криваву Неділю 11 травня 1941 року. Повітовий керівник ОУН Павло Кубай із села Новосілки застрелив двох офіцерів Червоної армії при спробі його арешту. Підрозділи військ НКВС та Червоної армії помстилися – розстріляли 49 двадцятирічних хлопців- призовників.
ТУРИЗМ НОСТАЛЬГІЧНИЙ
Зараз став популярним ностальгічний туризм. Люди шукають своє коріння, відвідуючи землі, де проживали їхні діди, батьки чи вони самі у дитинстві. Буремна історія розкидала по світах колишніх підгайчан. Нині до містечка приїжджають нащадки євреїв, поляків, які проживали тут. І дізнаються про своє коріння від краєзнавця Степана Колодницького. У його доробку великий масив публікацій з історії Підгайців. Сам він підгайчанин у сьомому коліні. Прапрадід Ізидор Крамарчук був бургомістром міста, дід – радний (депутат) у магістраті. Сам Степан Колодницький у 1990–1994 роках був підгаєцьким головою. Здається, що він знає все про місто і його колишніх мешканців та проводить тематичні і, звичайно, ностальгічні екскурсії.
З’ясувалося, що президент США Трамп має опосередкований стосунок до Підгайців. Тут, на єврейському цвинтарі, похований дід його зятя Девіда Кушнера. Корені американця українського походження Маркіяна Паславського, який загинув під Іловайськом, походять зі Старого Міста. Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Лариса Ґаладза теж з підгаєцьким корінням.
ЯК ДОЇХАТИ
Відстань від Києва до Підгайців – 485 км по автомобільній дорозі Р 32. Через Підгайці проходять автобуси зі Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Відстань від Львова до Підгайців – близько 125 км, вартість проїзду 105–150 грн. Відстань з Тернополя до Підгайців – близько 70 км, вартість проїзду в автобусах у середньому 70 грн.
ДЕ ПОЇСТИ
Практично в центрі міста, по вулиці Шевченка, 1а розташований ресторан «Явір» споживчої коопераціі Підгаєччини, який гостинно відкриє двері для подорожніх та запропонує смачні страви української кухні. Ситно поїсти можна за 80–90 грн на 1 особу.
У цьому ж приміщенні знаходиться кооперативний магазин торгової марки «Рукавичка», який запропонує покупцю понад 6 тисяч найменувань продукції, як продовольчої, так і супутньої промислової групи. Також у маркеті можна придбати більше 10 видів свіжої здобної випічки та продукцію кулінарії.
Поїсти в Підгайцях також можна в кафе «Гріль-бар» і «Комаринка» (працює по буднях).
ЗУПИНИТИСЯ НА НІЧ
Переночувати можна у хостелі «Гостинний двір». Кімната на трьох обійдеться від 350 до 400 грн. Зручності – в коридорі. Можна винайняти окремий номер зі всіма зручностями (тел. 0(68) 629-76-33).
Якщо захочете дізнатися про Підгайці від екскурсовода, можна звернутися до Степана Колодницького (тел. 0(98) 527-30-50). Виникнуть проблеми з ночівлею, він теж порадить, у яких господарів можна переночувати.
Данута КОСТУРА. Тернопільська область.
