Наталія Сумська: “У віках країна наша незнищенна”

Принаймні те, що вже почула за ці дні від глядачів, їхні враження від «Візиту», мене надихає. Називають це естетичним задоволенням, творчою радістю від переглянутої вистави. Режисерське потрактування здивувало, зачарувало. Вам же збоку видніше. Я ж не бачу виставу, я — граю. Приємно, що вона захоплює глядачів, закохує в театр і спричиняє катарсис, духовну оту субстанцію пробуджує. Це спонукає думати, що вистава створена естетично.

Люди йдуть до театру по правдиву гру і по той фантазійний простір, що в душі. А він повинен мати відгук. Бо коли людина сама в хаті — ну, можна прочитати книжку, але ти один, ти не ворушишся. А тут ідеш по живе слово, яке зі сцени промовляють, грають, зображають актори. Тобто театр, який зародився найпершим у світі таким-от дійством, таким і залишається зараз — актуальним та живим. Бачте, ми впевнилися в тому й нині. Та й під час усіх воєн люди прагнули мистецтва.

Як ця біда об’єднала людей, як вони кинулися на захист держави! Грудьми кинулися. Це не може не захоплювати. А ще — любов. Вона навіки — ця любов до своєї країни. Я завжди обожнювала її. Для мене це взагалі найбільша любов — моя Україна. (Усміхається). А тепер, зважаючи на всі випробування, які їй доводиться переживати, — ще більше. Так, є люди слабші, є зневірені. Які, на жаль, не вірили, які мали інші пріоритети. Вони й будуть, і з цим нічого не вдієш. Якось будемо їх розбавляти, на них впливати. На це велике сподівання. Гуртом свою Україну будемо відроджувати. Аби ще тільки вижити, вичавити ворога звідси і якось захистити її в майбутньому. Адже попереду немає такого, знаєте, райдужного майбутнього, що все стане враз спокійно. Там, у росії, — ворог лютий. І вони народжуються, і виховуються, на жаль, ворогами. Й нам доведеться жити поруч. То вже у повноваженнях влади на всіх рівнях думати, дбати, як захистити державу в майбутньому.

Я така ж мати, така ж людина, як і ми всі. І мені страшенно болить від втрат синів. У них намагаюся повчитися мужності, терпіння. Та жертва, яку віддали і віддаємо, та рана — це ж ніколи не забудеться, не загоїться. Бо то найкращі люди, найкращі сини та доньки, чоловіки і дружини, брати й сестри, друзі та посестри. Дуже важко віддавати їх. А ворог страшний, не вартий і нігтя їхнього, не вартий такої нашої великої пожертви, не вартий жодного нашого військового.

Гордимося. Наші франківці Євген Нищук, Олександр Печериця, Олексій Зубков, Захар Нечипор – на фронті, час від часу і в театрі грають. Актор Театру імені Лесі Українки Володимир Ращук після повномасштабного вторгнення також пішов добровольцем на фронт. Давно читаю інтерв’ю з ним, його думки про цю війну. (Володимир Ращук — нині командир 7-ї роти Легіону Свободи Нацгвардії України. — Авт.). На фронті є і з Театру оперети, і з Театру опери та балету. На жаль, соліст балету Олександр Шаповал загинув, ось 5 квітня — диригент Київської опери Костянтин Старовицький… Митці на фронті — поширене явище. Як і спортсмени. (Загалом унаслідок російської агресії понад 200 українських спортсменів загинуло). Із усіх верств населення люди йдуть на війну, немає винятків.

Усе залежить від людини. Такі ж є пасивні. А є просто пасіонарії. Ось, будь ласка, були в театрі люди російськомовні, а зараз уже говорять вишуканою українською. Просто захоплена колегами, від яких зараз і слова російського не почуєш. Єдине, кому дорікаю, коли чую, як мама з дитиною російською говорить. То велика шкода. Батьки, на жаль, не усвідомлюють, що дитині вчитися треба, піднімати цю країну, бути її відповідальним громадянином. А вони повинні були б подавати приклад у цьому.

Просто так, саме по собі нічого не настане. Його треба наближати всіма своїми зусиллями, всім народом і, звісно, дуже багато залежить від владних розпорядників цього життя. Щоб не було корупції, не було брехні. Щоби воїни, котрі зараз захищають нас, не розчаровувалися. Для мене це — найголовніше. Аби вони отримали найбільші преференції у своїй державі. Тому що на них ми поклалися, вони захищають нас уже стільки років. То як же, на кого ще сподіватися?! А ми зі свого боку допомагатимемо, чим можемо.