За понад три десятки років вони об’їздили, напевне, чи не всю Україну, даруючи людям свої жартівливі пісні, звеселяючи ще й словом, надихаючи позитивом та енергією. І сьогодні, в цю тяжку для нашої країни годину, заслужена діячка культури України Наталя ФАЛІОН разом зі своїм народним театром пісні «Лісапетний батальйон» — у строю, на передовій культурного фронту.
ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ СВОГО БАТАЛЬЙОНУ
Нам вистачило буквально кількох днів, аби прийти до тями, зібратися з думками. Спочатку, звісно, сподівалися, а може, то до вечора закінчиться, чи на другий або третій день. Та зрозумівши, що це насправді — велика війна, і не так швидко вона закінчиться, взялися до роботи. Слава Богу, всі мої молодиці були і є на місці, кожна пильнує свою хату, свою родину. І на десятий день уже народилася наша перша пісня воєнного часу з такими рядками:
«Зібрались бабоньки в неділю на зорі,
Бо нашу землю топчуть руські упирі».
Ми почали активно репетирувати. А коли співаєш, то якось начебто й заспокоюєшся, впевненішою, сильнішою стаєш і на душі теплішає. Бо ж ми всі справжньою родиною стали за ці довгі роки. Завжди разом, одна другу підтримуємо, і радістю ділимося, і горем. А тут така велика біда до всіх в Україну прийшла. Отож у купці трималися завше й донині. Звісно, важко, за все і за всіх переживаємо. Та кому сьогодні легко?! У моїх дівчат хлопці воюють на передовій. У Людочки Гординської і чоловік, і два рідні брати на фронті, у Світлани Найчук — чоловік і син, у Галини Загури – зять і племінник.
Загалом 74 чоловіки з нашої Гуківської громади в ЗСУ, а тепер уже може й більше, бо повістки ще вручали. А громада ж наша — чи не найменша в Україні. Та що поробиш. Війна. Велика. І рідну землю треба боронити, й армії допомагати, перетворюючи свою ненависть до ворога в конкретні справи.
ПРО КОНЦЕРТИ ТА ДОПОМОГУ ЗСУ
Звісно, зараз значно рідше виступаємо, здебільшого — по військових частинах, госпіталях. Щоправда, оце зараз у нас гастрольний тур — по Черкаській, Київській областях, 11 днів підряд мали концерти. Але й вони також благодійні. Бо тепер нам для допомоги ЗСУ ще більше треба, а кожен концерт дає таку можливість. Сама телефоную організаторам, по будинках культури. Після кожного виступу приношу до нашої сільської ради конверт із живими грішми. А на що їх витратити — там такий довжелезний список є! І хлопців на фронт відправити — кожному щось у рюкзак треба покласти, із фронту телефонують — тому те конче потрібне, тому те. То 47 розмір берців не може боєць знайти — знаходимо, відсилаємо. Треба якісь ліки — маю зв’язки з німецькими друзями, звертаюся до них по допомогу. А то машину треба купити — зібрали ми гроші. Ось одна з останніх наших покупок — 4 старлінки для наших бійців у Польщі замовили, придбали. Бо зв’язок у них має бути стабільний.
ПРО ЖИТТЯ НА ЧУЖИНІ
Якщо людина не любить рідну землю, якщо вона її не тримає, не кличе, якщо людина не цінує свою Україну, не цінує того, як прожила тут, удома, то їй і на чужині, мабуть, легко лишитися. Та, як на мене, хоч і не така уже в нас ідеальна держава, може, й не так добре дбала про свій народ, але ж вона — наша. Ніколи, ні за яке золото світу я не поїхала б за кордон жити. І так, переконана, кожна моя молодиця. Своє життя покращувати треба тут, де народився і живеш. Не можна бути щасливим одиноким, на чужині. Мені шкода тих, хто вирішив, що їм десь буде краще. Та не буде! Хоч би які ковбаси смачні їли, хоч би яких гарних пісень їм співали, все одно будуть там чужі. Але то — то їхній вибір.
ПРО СВОЄ ЩАСТЯ
Ой, моє світло, моє щастя, мабуть, як і в кожної мами, у кожної бабусі, — у дітях, в онуках. Хочеться, аби не прокидались від сирен повітряної тривоги, не лякалися…
Та й самій ще хочеться пожити, аби можна було поспівати, порадувати людей. Не скрізь ще й об’їздила, не все побачила. Так, мені вже багато років. Але хочу щось у цьому світі ще зробити. Дуже надіюся, що моя найкраща пісня досі не написана, не заспівана. І прошу Бога, аби дав наснаги та сили створити щось особливе. Ось і в цьому моє світло та щастя. Зрештою, воно — і в кожному дні, який маємо нині завдяки нашим захисникам.
Повну версію порадницької гостини
З НАТАЛЕЮ ФАЛІОН можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 23 березня 2023 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».