Багатьом людям старшого віку пам’ятні пізнавальні передачі радіоциклу «Нехай не гасне світ науки», присвяченого українським ученим, які вели журналістка Емма Бабчук і вчений Василь Шендеровський. У паперовому ж вигляді однойменний 4-томник став настільки популярним, що перевидавався 9 разів упродовж останніх 15 років. Привернула увагу читача й нова книжка Василя Шендеровського «Вчені України у світовій науці», видана до 100-річного ювілею Національної академії наук України та 145-річчя Наукового товариства ім. Т.Шевченка, яка об’єднала всі 4 томи під однією обкладинкою. Містить близько 200 нарисів про людей, народжених на нашій землі, котрі прославилися своєю працею на терені науки, техніки, освіти і культури. Адже «Україна споконвіку була місцем, де народжувалися і втілювалися у життя геніальні ідеї та технології, але за відсутності власної державності імена багатьох її видатних вчених свідомо замовчували або не асоціювали з українською нацією. Спадок української науки є фантастично багатим, але досі недооцінений і повною мірою невідомий для нас, а тим більше – для світового співтовариства», зауважує Шендеровський. І нагадує слова французького вченого Фредеріка Жоліо-Кюрі: «…країна, яка не розвиває науку, неминуче перетворюється на колонію». Знайомлячи суспільство з життям і науковою діяльністю видатних вчених, народжених українською землею, пан Василь повертає із забуття імена тих, хто був причетний до технічного розвою в світі. Адже ці люди гідні бути в числі наших духовних орієнтирів і ми маємо пишатися своїми земляками! Поділяючи думки автора, пропонуємо фрагменти його розповіді про Миколу Миклуху-Маклая.
IЗ КОЗАЦЬКОГО РОДУ МАКУХ
Народився Микола Миклуха-Маклай 17 липня 1846 року в Малині на Житомирщині, хоч деякі біографи твердять, що це сталося в колишній Новгородській губернії в Росії. Насправді ранні польські та австрійські джерела засвідчують його народження в Україні.
Мати вченого була польсько-німецького походження, батько – з козацької родини, був патріотом України. Коли Тарас Шевченко перебував на засланні, вислав йому 150 карбованців, за що його мали судити і звільнити з роботи; тількитнедуга – захворів на сухоти – врятувала від Сибіру.
Батьків брат Григорій навчався разом із Миколою Гоголем та й розповів йому одного разу про свого предка Охріма, який із трьома синами воював проти поляків за визволення України. Середущий Назар закохався в польську панночку і, зрадивши козаків, перейшов на польський бік. Для Гоголя цей епізод став основою у написанні повісті «Тарас Бульба».
Миколиного діда Охріма та прадіда Степана на Запоріжжі звали Макухами. А по-вуличному мали прізвисько Махлай. Вже згодом Микола, будучи студентом, прибрав собі подвійне Миклуха-Маклай.
ШЛЯХ У НАУЦІ
З 1863 р. він – вільнослухач відділення природничих наук Санкт-Петербурзького університету. Відвідує й лекції в Медико-хірургічній академії. Але, маючи слабке здоров’я, вирішує залишити холодний і сирий Петербург, продовживши навчання на філософському, а потім медичному факультеті університетів Німеччини. Ще тоді стає асистентом відомого природознавця Ернста Геккеля, завдяки якому зацікавився порівняльною анатомією й зоологією.
На його запрошення Микола бере участь у зоологічних дослідженнях на Канарських островах. Перші наукові публікації виходять у рік закінчення Єнського університету. Водночас вивчає анатомію хрящових риб – і швидко видає перший том запланованої великої праці.
Експедиція до Червоного моря і поява монографії надихнули молодого вченого на розробку програми досліджень антрополого-етнографічного характеру в Океанії, яку схвалило Російське географічне товариство. Вчений отримує грошову субсидію від товариства, а імператор Олександр II дозволяє здійснити перехід до Нової Гвінеї на військовому корветі «Витязь», що плив до островів Тихого океану.
Після 10-місячного плавання та численних експедицій уздовж південних берегів Америки й островів Океанії Миклуха-Маклай прибув на Малайський архіпелаг – групу великих тихоокеанських островів на північ від Австралії. У XIX ст. багатий світ тропічних рослин і тварин цього регіону був маловідомий, а походження і расові властивості його корінного населення викликали різні гіпотези у науковців Європи.
Для своїх досліджень і проживання Миклуха-Маклай обрав затоку Астролябії на північно-східному узбережжі Нової Гвінеї. На косі Гарагассі моряки змайстрували йому невелику хатину, де вчений прожив 15 місяців, зібравши величезний науковий матеріал aнтропологічної і етнографічної тематики. Там учений дійшов висновку: людські раси споріднені за своїм походженням, і не існує нижчих чи вищих рас.
Згодом для підтвердження цієї тези він здійснить ще 10 мандрівок. Проживши близько 3 років серед папуасів Нової Гвінеї, доведе, що ці племена в розумовому і моральному сенсі стоять не нижче європейців. Відтак стане активно виступати на захист колоніальних народів, та всі звернення залишаться без відповіді владців світу.
АВСТРАЛІЙСЬКА КРОНА РОДИННОГО ДЕРЕВА
Стан здоров’я і борги змусили переїхати до Австралії, де 1884 р. одружився з дочкою сіднейського губернатора Маргаритою Робертсон. Народилися сини-погодки, Олександр-Нільс і Володимир-Алан. 1886-го Миклуха-Маклай відпливає до Європи сам, не маючи грошей оплатити дорогу дружині й синам. Попри сподівання, Академія наук у Петербурзі відмовилася навіть надати приміщення для колекції вченого, і та довгий час пролежала на залізничному складі. 1887 р. він повернувся за дружиною і дітьми. Сім’я переїхала до Петербурга, але вчений почувався вже дуже хворим. Коли пішов з життя в неповні 42 роки, поховали на Волковому цвинтарі. Дружина з дітьми, погостювавши в Малині, повернулася до Австралії, де і донині живуть нащадки вченого.
Понад 160 наукових праць написав видатний етнограф, антрополог і природознавець. Та для загалу найсенсаційнішим був його щоденник «Серед дикунів Нової Гвінеї». В українському перекладі Бориса Антоненка-Давидовича книжку видали в Києві 1961 р.
…Один із онуків етнографа, що живе в Сіднеї, Поль Маклай, на запитання кореспондента сіднейської газети 1984 р., до кого він зараховує свого діда, прямо відповів: «Я дуже люблю батьківщину мого діда – Україну».
Але ж більшості з нас Миклуха-Маклай з дитинства відомий як російський мандрівник, тому мало не відкриттям видається, що він – і наш краянин.
Чому так сталося? Надбання культури і науки, у т.ч. створені нашими земляками в Російській імперії, були, як і їх творці, безцеремонно привласнені цією імперією. Мільйони українців за царських часів, коли все українське заборонялося, здобували освіту російською мовою, працювали для Росії. Тому велика кількість людей українського походження стали зватися росіянами. Те саме тривало й за радянської доби. Ось така вона, правда.
За книжкою: Василь Шендеровський. Вчені України у світовій науці. – Київ: ВД «Простір», 2019. 976 с.
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
