Якось ми з родиною відпочивали на морі. Жили у дворі приватної оселі, де господарі звели для відпочивальників кілька будиночків. Господиня ще й мала магазинчики на узбережжі. Словом, бізнес-леді: завжди у костюмі, на підборах (незважаючи на південну спеку), навіть коли усміхалася, погляд мала чіпкий та холодний. Чоловік її, щоправда, дуже від неї відрізнявся. Якщо можна так сказати, був для неї простуватий. Виконував усі хатні роботи, був за водія та вантажника в магазинах. Обслуговували двір з усіма відпочивальниками дві дівчини, які жили тут же, на горищі господарської будівлі, де, до слова, не було жодного вікна – лише маленькі дверцята, до яких вела драбина, і потрапити крізь які всередину можна було лише зігнувшись. У селах на таких горищах зазвичай тримають сіно.
Дівчата весь час були у клопотах і у своєму «помешканні» лише ночували. Але все одно назвати ці умови існування пристойними язик не повертався.
Десь після тижневого проживання у цьому місці чоловік мене спантеличив своїми спостереженнями, заявивши, що господарі – не чоловік та дружина, а швидше співмешканці, одна ж з дівчат-прибиральниць – його донька. Як згодом з’ясувалося, він був правий (а ще кажуть, чоловіки менш спостережливі). Ми поспілкувалися з людьми, і вони розповіли, що «чоловік» насправді просто у приймах грошовитої дами. Живуть разом, але всім зрозуміло, хто в домі господар. А дівчина-прибиральниця – його донька від першого шлюбу. Однак йому було дозволено жити в «покоях» (а будинок господині й справді був велетенський), а доньці можна було туди заходити, лише аби прибрати. Самі вони родом були звідкись здалеку, а тому батько, який «осів» на півдні біля моря, запросив доньку тут попрацювати.
Господиня ж мала сина, якого просто обожнювала, і контраст у ставленні до дітей помітили всі відпочивальники.
«Та це що! – розповіла Наталка, яка жила в цьому дворі давно і готувала курортникам їжу. – На господиню в її магазинах дівчата безкоштовно працюють. Офіційно вона їх, звісно, не оформляє. А через місяць роботи починає звинувачувати, що у неї шалені недостачі, і якщо вони не хочуть проблем, хай тихенько забираються. І знову набирає людей». Ось такий бізнес.
Відчула на собі, що таке «холодний розрахунок», і я. Мій чоловік мав повертатись додому, а ми з дитиною планували ще тиждень відпочити. Господиня обіцяла знизити ціну, адже нас залишилось лише двоє (дитині й двох років не було). Але щойно чоловік поїхав, спокійно заявила: «Плати, як і платила». Вона гадала, що я з дитиною та важкими сумками нікуди не подінусь. Але не на таку напала. Того ж вечора я переїхала в інше місце. Допоміг чоловік Наталки.
А ось «чоловіка» господині згадую часто. Кажуть, осуджувати людей не можна. Я не суджу, а швидше не розумію: як він міг допустити, щоб його дитина жила в таких умовах? У тому, що дівчина підробляла прибиранням, нічого поганого немає. Але невже не знайшлося для неї куточка в «покоях»?
Яна ПОКОТИЛО.
