За вікном палати вирувало життя, яким Дарина жила, доки одного дня все змінилося. Ніна Іванівна не відходила від неї. Скільки сліз виплакала! Не хотіла вірити, що єдина донечка ніколи не ходитиме. А діагноз лікарів був невтішний. Стомлена жінка задрімала і раптом крізь сон почула кволий голос: «Мамо…» Подумала, що почулася, аж ні – Даринка розплющила очі.
Ніна Іванівна покликала лікаря. Той оглянув Даринку і сказав:
– Тепер усе буде добре.
– Мамо, а Віталій до мене, мабуть, приходив? Он скільки квітів, – запитала дівчина, коли вийшов лікар.
– Доню, мушу тобі сказати правду, – зітхнула Ніна Іванівна. – Він не приходив. Він уже одружився, поки ти боролася за життя. Не того ти покохала.
– Мамо, я знаю, що ніколи не буду ходити. Та найбільше болить, що Віталій мене залишив. Я не хочу без нього жити, – з болем сказала Дарина.
– Не вартий він того, щоб побиватися, – заспокоювала Ніна Іванівна. – А квіти приносить Сергій. Він мене і повідомив, коли біда сталася. І в лікарню з тобою поїхав. Я ж не сліпа, бачу, що він до тебе не байдужий. – Жінка ще щось хотіла додати, та в палату зайшов Сергій.
Ніна Іванівна заспішила.
– Піду, донечко, а ви поговоріть.
– Нащо прийшов? Це ж через тебе я в лікарні, через тебе мене залишив Віталій, – накинулася Дарина на Сергія.
– Дарино, роби, як серце підкаже, – сказав хлопець. – Тобі боляче, та з часом зрозумієш, що не я винуватий у біді. Я зараз піду, але повернуся.
…З Віталієм вона познайомилася на дискотеці. Красивий юнак сподобався дівчині, почали зустрічатися. На побачення Віталій часто приходив напідпитку, та вона йому пробачала. Подруги казали: «Дивись, обпечешся!» Вона сміялася: «Та ви просто заздрите, що він вибрав мене». Бачила його з іншими дівчатами, але коли приходив до неї, нічого не казала. Та коли прохопилася: «Віталику, ми вже чотири роки зустрічаємося, я б хотіла бути з тобою поряд постійно, хочу стати твоєю дружиною» – його як підмінили. Не приходив, не телефонував, а вона місця собі не знаходила.
Якось Дарина взяла лижі й пішла до гори. То було улюблене місце лижників. Сюди вона приходила і з Віталієм. Сподівалася зустріти його тут. Але зустріла Сергія, колишнього однокласника. Розговорилися.
– Кажуть, заміж збираєшся за Віталія? – запитав Сергій.
– А хто ж це тобі сказав? Може, він сам? Розкажи краще, як ти живеш?
Хлопець розповів, що навчається в університеті, має багато друзів.
– А кохана в тебе є?
– Є, та вона не знає про моє кохання.
До них наближався Віталій – як завжди, напідпитку. Побачив їх разом і люто накинувся на Сергія.
– Та ми ж просто розмовляємо, – сказав той.
Але Віталій збив хлопця з ніг. Поряд нікого не було, та біля трампліна Дарина побачила хлопців, стала на лижі й помчала туди, забувши про небезпеку. Тільки б устигнути допомогти Сергію! Раптом впала, вдарилася об зрізане дерево, і вже не бачила, як біг униз Сергій, як підійшли лижники. Не бачила і як утік Віталій.
Вона вижила. А що ж тепер? Немає поряд Віталія… Вона не буде ходити… Як жити? Її невеселі думки перервала Ніні Іванівна.
– Донечко, ти ж, мабуть, образила Сергія.
– Я сказала йому все, що думала. Не треба мені його співчуття.
– Сергій тебе кохає. Він іще прийде, – зажурено мовила Ніна Іванівна.
Сергій приходив щодня. Приносив квіти, подарунки і навіть не згадав про неприємну розмову. Бачив, що Дарина чекає його. Зрештою запропонував:
– Виходь за мене заміж. Я тебе давно люблю, і якби ти була з Віталієм, то не сказав би про своє кохання.
– Сергію, нащо тобі така дружина?
– Не говори так, ти для мене єдина і кохана. Хочу, щоб ти була щаслива.
А вона вже була щаслива. Від його слів, уваги. Дарина дала згоду на шлюб.
Весілля відбулося в палаті. Коли Дарину виписали, Сергій забрав дружину додому. Його мама сказала:
– Якщо ти покохав Дарину, то я вас благословляю.
Їх часто можна побачити разом: молоду жінку у візку і чоловіка. Вони усміхнені й щасливі. А коли Сергій зустрів Віталія, лише промовив: «Дякую тобі за Дарину. Ти навіть уявити не можеш, кого ти втратив». Дарині про цю зустріч не сказав – навіщо її хвилювати?
Валентина ПАВЛУШКО.
