Три години їзди від Києва по дорозі європейського зразка — і ви у поліському містечку Батурин. Важко уявити, що тут колись була гетьманська столиця — «гарне, з цегли збудоване місто, яке своїми будівлями перевищувало інші міста в Україні», як писав шведський очевидець-історик Георг Нордберг.
Дорога виводить вас на околицю, де неначе марево виринає палац — особливе творіння видатного архітектора Чарльза Камерона. Це палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського.
ОФІЦІЙНА РЕЗИДЕНЦІЯ ГЕТЬМАНІВ
У 1625 р., коли частина України перебувала під тодішньою Польщею, була збудована на березі річки Сейм Батуринська фортеця. Навколо неї почало розвиватися поселення, яке невдовзі перетворилося на ремісничо-торговий центр. Батуринська фортеця була під контролем Речі Посполитої до 1648 року, часу, коли Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького.
Майже сорок років, з 1669 по 1708 роки, Батурин був офіційною резиденцією гетьманів Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного), Івана Самойловича та Івана Мазепи. За цей період збільшується площа міської забудови, зводяться храми, розвиваються ремесла, торгівля. Чисельність населення сягає 10 тис. осіб.
Після переходу Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII Батурин під командуванням Меншикова був зруйнований, а його захисники й мешканці вбиті. Гетьманську резиденцію перенесено в місто Глухів. Міжгетьманський період тривав більше сорока років (1708–1750).
У 1750 р. гетьманом обирають Кирила Розумовського (1728–1803). Інститут гетьманства був відновлений царицею Єлизаветою, зокрема на прохання її чоловіка Олексія Розумовського. Його молодший брат Кирило і став гетьманом.
За час правління Розумовського будуються кілька цегельних заводів, суконна та свічкова фабрики, розвивається торгівля, здійснюється адміністративна та судова реформи. Він намагався перебудувати Гетьманщину на державу європейського зразка. Та не судилося. Катерина II у 1764 р. скасувала гетьманство, наказавши знищити всі залишки української автономії, а «ці провінції… треба легкими засобами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитися, як вовки до лісу». Розумовський полишив Україну, а повернувся у 1794 році. Похований у Батурині, у Воскресенській церкві, яку він відбудував на руїнах Мазепинської церкви.
Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». З 1993 р. у Батурині діє заповідник «Гетьманська столиця». У 2002 р. Кабміном було ухвалено комплексну програму його відбудови. У 2007 р. заповідник отримав статус національного. До нього входять: Палац Розумовського, Цитадель Батуринської фортеці, Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року, Будинок генерального судді Василя Кочубея, парк «Кочубеївський», Музей археології Батурина, Воскресенська церква — усипальниця Кирила Розумовського, церква Покрови Богородиці, могила основоположника вітчизняної науки про бджільництво, винахідника рамкового вулика Петра Прокоповича.
Навпроти Воскресенської церкви зведено пам’ятник. Це скульптурна композиція з постатями п’яти гетьманів, які правили у Батурині: Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Кирила Розумовського.
Палац гетьмана Кирила Розумовського став своєрідною перлиною заповідника. Розумовський почав його будівництво через п’ять років після свого повернення до Батурина, у 1799 р., але не встиг у ньому пожити.
Палац, завдячуючи президентові Віктору Ющенку, відреставровано і в 2009 р. відкрито для відвідувачів. До того було сім безуспішних спроб його реставрації. По обидва боки від палацу відбудували за кресленнями Камерона флігелі, розбили парк.
Інтер’єр відповідає стилю тих часів. Тут можна ознайомитися з історією будівництва палацу, його запустіння і реставрації, родиною Кирила Розумовського та його сучасниками.
Цитадель Батуринської фортеці — архітектурно-меморіальний комплекс із резиденцією Мазепи, церквою та скарбницею. Відтворена майже з нуля у 2008 р., цитадель була найбільш укріпленою частиною міської фортеці — з одного боку рови й вежа, з іншого — 29-метрова круча над річкою.
У 2004 р. на території цитаделі над річкою Сейм було встановлено пам’ятний знак у вигляді хреста 15 тис. оборонцям Батурина. Цар Петро руками Меншикова триста років тому не залишив жодної живої душі в гетьманській столиці. Одне згарище й ріки крові. Французький історик Жан-Бенуа Шерер (1741–1824) писав: «Місто було взято і віддано на розграбування. Фортифікації були знищені вщент, а жителі міста загинули, піддані найжорстокішим тортурам: одних посадили на палі, інших повісили або четвертували». Не пожаліли й дітей. Так були покарані батуринці за те, що хотіли вивільнитися з- під ярма імперії.
Стогони, крики дітей є й на совісті полковника Івана Носа, який був пожалуваний грамотою від Петра І за «усерднорадетельные службы». Саме полковник Ніс показав царському війську таємний підземний хід у фортецю.
У заново зведеній дерев’яній церкві Воскресіння Господнього, яку спалили московські війська після взяття міста, упокоїлися останки героїв Батуринської оборони 1708 року. Тут можна помолитися за душі полеглих, запалити свічку.
Будинок генерального судді Василя Кочубея — єдиний, що вцілів із тих часів. Цей будинок — колишнє приміщення генерального військового суду. Згодом став власністю Кочубеїв. Зараз там музей, де можна ознайомитися з історією судочинства тодішньої України, з родоводом Кочубеїв, почитати листи Мазепи до Мотрі. У підвалі в камерах попереднього ув’язнення та слідства виставлені воскові фігури в’язня і писаря генерального суду. Є там інструменти, за допомогою яких «розмовляли» з арештантами.
Парк «Кочубеївський» — пам’ятка природи місцевого значення. Сюди, за легендою, приходили на побачення Мотря Кочубей та Іван Мазепа. Десять років тому тут висадили яблуневий сад, який нині дає щедрі врожаї.
У парку діє пасіка, названа на честь Петра Прокоповича (1775–1850), видатного українського бджоляра, основоположника раціонального рамкового бджільництва. Похований у селі Пальчики за 7 км від Батурина. Поруч покоїться його син Степан Великан, продовжувач справи свого батька.
Особливе місце у заповіднику займає археологічний музей, створений з великим умінням та любов’ю.
До заповідника належить і територія заміської резиденції Івана Мазепи на Гончарівці. Тут колись були палац, церква, господарські будівлі. На території проводяться археологічні дослідження.
З попелу й забуття піднято величезний пласт нашої історії. Батурин — це нагадування про національну гідність, яка завжди була і є в пошані. Навіть у ворогів. «Усерднорадетельным» особам усіх мастей і рівнів слід би про це пам’ятати.
ЯК ДОЇХАТИ ДО БАТУРИНА, ДЕ ПОЇСТИ Й ПЕРЕНОЧУВАТИ
Із Батурином немає прямого автобусного та залізничного сполучення. З Києва від метро Чернігівська курсують (не часто) автобуси, які проїжджають через Батурин (Київ–Короп). Можна також доїхати автобусом чи електричкою (Фастів–Шостка) до Бахмача (23 км) чи Конотопа (28 км), а звідти вже дістатися автобусом чи таксі до Батурина.
Відстань від Києва до Батурина — 226 км, їхати близько трьох годин по трасі Е95, потім звернути на М02.
У Батурині кілька кафе запропонують вам свої страви. Серед них, зокрема, «Старий Батурин». Знаходиться у центрі міста, по дорозі до цитаделі. Користується великою популярністю у гостей. Інтер’єр занурить вас у старий Батурин. Кухня українська. Комплексний обід обійдеться від 65 до 80 грн. Тел. 0(97) 693-01-41.
Запропонують своє меню кафе «Сейм», «Піцерія на гірці», «Берег».
Переночувати можна, зокрема, у Центрі відпочинку «Вітрила Маклая». І не тільки переночувати, а й подивитися експозицію, присвячену мандрівнику Міклухо-Маклаю. Двомісний номер обійдеться у 800 грн, кожне додаткове місце ще по 100 грн з особи. Тел.: 0(73) 415-07-89, 0(93) 674-25-45.
Готель «Фортеця» запропонує вам двомісний номер з усіма зручностями за 520 грн. Бюджетний варіант — 220 грн з особи, але душ і туалет знаходяться у коридорі. На території працює кафе. Готель розташований у мальовничому місці, ростуть фруктові дерева, неподалік — річка. Тел. 0(67) 835-58-88.
Данута КОСТУРА. Чернігівська обл.
