Такою є впевненість і такою є мрія про Батьківщину етнічного кримського татарина, батька чотирьох дітей, одного з найуспішніших вітчизняних режисерів та акторів, просто доброї, щирої людини, до якої з великою повагою ставляться друзі, рідні, глядачі, колеги. Харизматичний, сильний, послідовний, патріотичний — кажуть про того, хто не розкидається зайвими словами, гаслами, а просто робить: кіно, ролі в ньому і театрі, в популяризації культури рідного народу.
І про це зокрема говорили з відомим українським актором театру та кіно, кінорежисером, заслуженим артистом АР Крим, директором «Кримського дому» Ахтемом Сеітаблаєвим, запросивши на порадницьку гостину напередодні його дня народження, що відзначає 11 грудня.
ПРО ПЕРШЕ ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ
Ми ж усе життя чули розмови батьків про Крим. Вони так про нього розповідали, наче то якась така земля обітована: скрізь гори, море, люди в білому одязі. А коли вперше прилетів до Криму, і в аеропорту Сімферополя нічого з того не побачив, відчув розчарування. Допоки через два дні двоюрідний брат повіз мене подивитися, який саме будинок вирішив придбати мій батько, заплативши за нього завдаток (вони з мамою приїхали з Узбекистану до Криму пізніше). І коли ми вже під’їздили до Бахчисараю, ландшафт так змінювався! Я побачив гори, почув запах лаванди. Брат показав мені початок Великого каньйону, потім зупинив автівку і сказав: «Ну, от, власне, тут і починається твоя Батьківщина». А там дійсно дуже красиво, і стало мені зрозуміло, чому саме так батьки казали про свій рідний край — як про землю обітовану.
ПРО ПЕРШИЙ КРОК У ПРОФЕСІЮ
Мама зіграла тут, можна сказати, найголовнішу роль. Адже, власне, вона й привела мене на акторське відділення культпросвітнього училища, після того, як не вступив до вишу, провалившись на першому іспиті. Привела за руку й сказала: «Хочеш — спробуй». «Звичайно, спробую», — погодився я.
ПРО ВПЛИВ КІНО
Не думаю, що будь-яка стрічка, хоч би якою потужною вона була, здатна змінити світогляд людини. Але такий симбіоз, скажімо, кіно, театру, загалом громадянського усвідомлення того, де ти живеш, навіщо, чого прагнеш, де твоя батьківщина, про що каже твоя історія — якщо цим займатися не час від часу, а постійно, якщо це буде сталим розвитком і сталою такою системою освіти, в тому числі в загальнооосвітніх школах, якщо дбати про культурний ореол твоєї країни, про те, що промотує її, формує світогляд, ну, тобто й книжки, анімація, кіно, — то все це разом так, може сформувати світогляд людини.
ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ
Розмовляти нею почав не відразу, дуже довго комплексував через те, що зовсім погано виходило. А потім один мій старший товариш сказав: «Пане Ахтеме, якщо хочете все ж таки навчитися розмовляти — розмовляйте. З помилками, без помилок — просто розмовляйте, голосно, нічого не боячись». Я дослухався до його поради. І друзів просив говорити зі мною українською, аби було україномовне середовище. Отак потроху й виговорився.
ПРО СПІЛЬНЕ МІЖ КИРИМЛИ ТА УКРАЇНЦЯМИ
Це такий собі експеримент, який наочно показує, наскільки все глибоко, наскільки серйозна проблема — і з освітою, і з бажанням відкриватися та відкривати старі нові факти, те, про що радянська історіографія, а до цього російська, бажала б не писати і не писала, або перекручувала події і виставляла в такому світлі, що й досі в багатьох людей існує впевненість, що українці й киримли — одвічні вороги.
А спільного багато чого в самій долі народів наших. У мелосі, в мові, побуті, військовому устрої, традиційних ремеслах. І це не порожні слова. Почати, наприклад, із філології, хоча б із того ж слова «майдан». Не кажучи вже про «козак», «бочка», «штани», «сірники», «тютюн». Ну, і, як ви вірно сказали, «хохол» — «син неба». А між тим, коли цікавишся, наприклад, у студентів, які емоції в них викликає слово «сарай», то зазвичай кажуть про якусь будівлю, де складають городній, садовий інструмент або утримують худобу. Та невже, запитую, думаєте, що мешканці однієї досить немаленької держави назвали свою столицю ось таким «сараєм»?! Звичайно ж, що ні. «Сарай» у перекладі з кримськотатарської або тюркської мови — палац. Тобто Бахчисарай — це сад і палац; палац у саду або сад довкола палацу.
І потім, коли наводиш приклад із уже згадуваним словом «хохол», розповідаєш про те, як упродовж тривалого часу намагаються замінити або знецінити наші цінності. Бо як «палац» міг перетворитися на отой «сарай», з яким це слово переважно асоціюється сьогодні?! Як могло статися, що слово «син неба» перетворилося на лайливе, принизливе «хохол» із боку північного сусіда?! В українській мові немає слова «сарай», є «хлів». У російській теж немає. Воно виключно тюркське. Кому потрібно було змінювати сенси цих слів?! Хіба не очевидною є відповідь.
ПРО ЛЮДЕЙ З ХОРОБРИМИ СЕРЦЯМИ
Авжеж, у цьому сенсі я щаслива людина, бо маю честь товаришувати з такими людьми, і деяких з них вважати своїми друзями, котрі для мене є прикладом і в моральному плані. Якось так відбувається, що час від часу зустрічаєш тих, хто, навіть не здогадуючись про те, певним чином формує твої найближчі 5 років.
Телепередача «Хоробрі серця» для мене була дуже важливим етапом у житті. Дійсно, саме завдячуючи їй, відкрив для себе велику кількість справжніх людей. А моїми моральними авторитетами є зокрема Мустафа Джемілєв, Ада Роговцева, Ліна Костенко, В’ячеслав Чорновіл, Юрій Іздрик, Сергій Жадан… Ті ж хлопці й чоловіки, жінки і дівчата, бійці та волонтери, котрі стали на захист України. Повірте, список буде великий. І з цього приводу теж радію.
ПОРАДА-ПОБАЖАННЯ
Найперше, здоров’я, хоч би як банально це може звучати і водночас, на жаль, дуже актуально, зокрема й у ці пандемічні часи. Мирного неба над головою. Упевненості, віри в себе. І якомога більше однодумців довкола і тих, хто є рідним по крові, і сусідів і друзів, і тих, із ким співпрацюють. Тому що дуже багато свого часу проводимо на роботі, й важливо нам бути в колі однодумців.
Повну версію порадницької гостини з АХТЕМОМ СЕІТАБЛАЄВИМ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 9 грудня 2021 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
