Красуня, талановита актриса Маргарита Криницина могла б прикрасити вітчизняне кіно багатьма яскравими образами. Натомість акторська доля розпорядилася інакше, подарувавши із зіграних нею понад сімдесяти лише одну головну роль — Проні в фільмі «За двома зайцями». Але й вона не принесла їй слави на той час, навпаки — практично, закрила подальший шлях у кіно. Та сьогодні ми вдячні Маргариті Василівні за її Проню, котра потішила й саму актрису, щоправда, вже на старості літ, коли на 40-річчя картини згадали про головну героїню. Але вона не нарікала, навпаки, під час нашої зустрічі у 2004 році говорила, що ні про що не шкодує, за жодним прожитим днем.
На початку жовтня шанувальники народної артистки України Маргарити Кринициної згадують її — 7 числа (1932) вона народилася, а 10 жовтня 2005 року пішла з життя.
Згадуємо напередодні в цьому номері «Порадниці» і ми, разом із її єдиною донькою Аллою Кринициною, відомою радянською, російською кіносценаристкою, кінорежисеркою.
ПРО СВОЄ ДИТИНСТВО
У мене було дуже цікаве дитинство, повне яскравих спогадів… Я не раз тікала з дому, їхала в інші міста. Не хотіла вчитися. Взагалі була важким підлітком. Тому моє дитинство — суцільний яскравий спогад. (Сміється). І — пригода. Такий собі Том Соєр сидів у мені. Ну, бувають діти поступливі, слухняні. А бувають — не дуже. Вони такими народжуються. Народжуються, щоб бунтувати, доводити, що вони — найголовніші тощо. Різні характери, різна психіка. Звісно, втечі з дому дуже маму засмучували. І плакала, і гнівалася. Але ж материнське серце відхідливе.
Загалом росла балуваною дитиною. Оскільки батьки заробляли на ті часи більш-менш пристойно і наша родина не знала матеріальних труднощів, звичайно, мені ні в чому не відмовляли.
ПРО СВІЙ ШЛЯХ У ПРОФЕСІЮ
Відверто кажучи, батьки взагалі не дуже-то вірили, що з мене щось путнє вийде. Тато, прочитавши мій перший сценарій, сказав: «Навіть якби всі сценаристи Радянського Союзу виїхали в один день, то я б однаково не взяв твій сценарій».
До речі, перший свій сценарій про трагічну долю акторки я присвятила мамі.
Коли вийшла заміж і переїхала до Москви, пробувала вступити на курси сценаристів, але мене не взяли, довелося вчитися писати самій. Звісно, допомагав чоловік, він був моїм найсуворішим критиком і надзвичайно відповідально до цього ставився. До того ж мав дуже гарний смак. (Чоловік, Олександр Сурін, — відомий режисер, сценарист, актор; помер 2015 року. — Авт.).
Ну, взагалі-то хотіла бути акторкою, але мене не прийняли: сказали, мовляв, у вас дефект мовлення; ідіть, дівчино, гуляйте. Зате я добре писала, у школі за твори завжди отримувала п’ятірки, брала участь в олімпіадах. Але мені завжди здавалося, що книгу ще встигну написати, а ось в артистки треба якнайшвидше потрапити. На вступні з’явилася непідготовленою, оскільки робила це потай від мами. Адже вона була категорично проти: «Ніколи! Лише через мій труп ти станеш артисткою!» От я й пішла вступати до Театрального інституту ім. Карпенка-Карого, коли батьків не було вдома. Зазнавши невдачі, вступила на кінознавчий факультет.
ПРО РОЛІ МАРГАРИТИ ВАСИЛІВНИ
У батька (Євген Онопрієнко, — відомий кінодраматург, сценарист фільму «У бій ідуть лише «старики»), як і в кожної людини, котра пише сценарій фільму, де обов’язково є головна роль, була надія, що грати її буде мама. Сподівалася на це й вона. Завжди була першою читачкою його сценаріїв, у своїх фантазіях і мріях грала цю головну роль. Але потім приходив режисер, худрада, і її, так би мовити, відсували, призначали іншу акторку. І так було не раз. Татові що треба було робити: стрілятися, на дуель викликати? Так, були й скандали, і великі образи. А ролей не було. І все це на ній дуже негативно позначалося, була емоційною. А як вона переживала, коли не затвердили на роль у фільмах «Дівчата», «Білий птах із чорною ознакою»!
ПРО ПРОНЮ ПРОКОПІВНУ
Звісно, мама стала заручницею цієї ролі. Вона ж не прокинулася, як кажуть, на другий день знаменитою. Комедію тоді вважали легким жанром. Кілька разів з’їздила на фестивалі — й настала тиша. До того ж її у фільмі так спотворили, що режисери бачили в ній некрасиву артистку, а мама насправді красунею була! Тож у неї були причини не любити цю героїню. Але вже з віком вона змирилася з нею й ставилася добре. Крім того, з’ясувалося, що «За двома зайцями» — одна з найяскравіших комедійних картин українського кінематографа, яка живе й донині. Тому що вона в простоті своїй — геніальна.
ПРО ПАМ’ЯТНИК ПРОНІ ПРОКОПІВНІ ТА СВИРИДУ ГОЛОХВАСТОВУ НА АНДРІЇВСЬКОМУ
Вона любила туди приїздити. Збиралася, як на сцену, — красиво одягнена, нафарбована. Сідала біля пам’ятника й роздавала глядачам автографи, фотографувалася з ними. Хоча хтось із колег іронізував щодо цього. А люди раділи, говорили їй гарні слова, запевняли у своїй любові. І це тішило її. Як можна над цим сміятися?! Глузувати можуть хіба що цілковиті кретини, які взагалі нічого не розуміють у житті. Так, можливо, виглядало сумно, але це підтримувало її життя. Так само й фільми, телесеріали, які любила дивитися, особливо коли вже дуже хворіла. Говорила, що після цього в неї відразу поліпшується настрій. Ви знаєте, люди, які презирливо ставляться ось до таких речей, їх треба гнати від кіно, від мистецтва. Вони не розуміють, що такі прості історії дають іншим здоров’я й життя.
ПРО МАМИНУ ЛЮБОВ І ЩАСТЯ
Ну, звісно, мама була щаслива, звісно, тато її любив. Та були в її житті і захоплення іншими чоловіками, і доволі серйозні, вони ледь із татом не розлучилися. Пам’ятаю, очі тоді в неї дуже блищали! Закохалася по-справжньому. У мене саме був перехідний період, тому трохи відсторонено сприймала цей епізод у її житті. А почався роман на зйомках фільму «Між високих хлібів», із режисером Леонідом Мілліонщиковим. Група виїхала в село Лісоводи на Хмельниччину: прекрасні умови життя, природа, зйомки йдуть неквапливо. І от усе це на три місяці й закрутилося. Тато, звичайно, дуже переживав. Але, слава Богу, родина не розпалася.
Повну версію інтерв’ю з Аллою Кринициною можна вже прочитати у свіжому номері «Порадниці» від 3 жовтня цього року.
Автор та керівник проекту Тетяна Власюк,
головний редактор газети «Порадниця».
