З Вахтангом Кікабідзе

Людині важливо, аби її любили. І не лише рідні, але й інші щоб гарно до неї ставилися. Країні важливо, аби її любили. І не тільки свої громадяни, а й жителі інших країн щоб прихильні були до неї. Нам, українцям, і нашій країні, можна сказати, пощастило, адже у світі знайдеться немало тих, для кого Україна — особливе місце на карті. (Й мова не про її нинішніх чи колишніх громадян). Як і для цього чоловіка, у серці котрого Україна — вже багато десятків років. В останні ж, непрості для неї, він дуже переймається її долею і щиро радіє будь-яким оптимістичним ноткам, що звучать у нашому національному оркестрі, будь-яким яскравим барвам, що з’являються на її полотні. Тому й поїздки його сюди — нерідкі й завжди бажані. Ось і нещодавно, відразу після свого дня народження, яке відсвяткував 19 липня, він дав кілька концертів на сході України, на яких панувала надзвичайна атмосфера. То й не дивно, адже артиста в нас шанують і люблять.

А яке ж то було задоволення спілкуватися з великим, легендарним Вахтангом Кікабідзе, чути його голос, сприймати його думки. Де — мудрість, справжність, щирість, благородство, сильне чоловіче начало. Запрошую й вас, шановні читачі, на порадницьку гостину з відомим грузинським співаком, автором пісень, кіноактором, сценаристом, кінорежисером, народним артистом Грузинської РСР, лауреатом Державної премії Грузії, заслуженим артистом України Вахтангом Кікабідзе. А говорили ми з ним ось про що.

ПРО РОКИ і МОЛОДІСТЬ ДУХУ

81 — це багато чи все-таки мало? (Сміється). Зараз згадав, як одного разу, зачісуючись перед дзеркалом, уперше не впізнав себе: дивлюся, якась зовсім інша людина. (Сміється). І стало дуже сумно. Років-то, дійсно, багато, звичайно. Когось це дуже пригнічує. Та в мене інша структура думок — я не піддаюся. Життя треба любити. Не можна піддаватися, хворобам, зневірюватися. Коли мені скажуть, що вже не можна виступати або зніматися, отоді буде дуже сумно. А зараз усе нормально, слава Богу.

Людина повинна знати, для чого народилася. Ти народився для того, щоб побудувати дім, посадити дерево, народити дітей, любити дружину, мати професію, працювати. І, звичайно, бути громадянином своєї Батьківщини — це найважливіше. З великої літери Громадянином. Не має значення, хто ти: двірник, перукар, академік.

ПРО НАЙЦІННІШЕ

Найцінніше для мене — Батьківщина моя. Звичайно ж, моя родина. А ще одна цінність — це друзі. На жаль, дуже багатьох уже немає серед живих…

Ось зовсім недавно втратив свого дуже дорогого друга, Георгія Данелію. (Георгій Данелія, відомий кінорежисер, сценарист, пішов з життя 4 квітня цього року. — Авт.) Через те, що я в російські міста не їжджу, ми тривалий час із ним не бачилися. Георгій хворів останнім часом. Та коли ще міг говорити, ми часто спілкувалися по телефону. Якось він говорить: «Слухай, коли я піду, а піду першим, оскільки старший за тебе на 8 років, і потім настане твій час, і ти входитимеш у браму святого Петра, там, нагорі, з правого боку, я тебе чекатиму». І я далі придумав продовження цієї розмови. (А ми з Георгієм часто, коли знімали фільми, рибалили). Мовляв, у мене будуть у руках дві вудки, і ми з тобою підемо ловити золотих рибок, а ввечері влаштуємо застілля з різноманітних рибних страв. І покличемо наших близьких друзів, які раніше нас сюди, в інший світ, прийшли. І тост, кажу, піднімемо за тих, хто ще залишився на Землі. Розумієте, це має бути у людини в серці: що без друзів жити не можна. Я зустрічав кілька таких людей, які не розуміють цього, є такі типи — одинаки. Та їхнє життя — нудне й бідне. А друзів має бути багато.

ПРО СВОЇХ ДІТЕЙ ТА ВНУКІВ

Донька Марина живе, як і ми з дружиною, у Тбілісі, а син Костянтин — у Торонто, у нього там своя пекарня. Моєму старшому онукові Георгію вже 39 років, він працює в азербайджанській нафтовій компанії, Вахтанг (32 роки) — у приватній американській фірмі. Є ще внучка Іва, їй 24 роки, студентка. Старший онук зробив мене прадідом — наша розумниця й красуня Олександра вже ходить до школи. Коли буває у нас, я кидаю все, щоб з нею поспілкуватися, просто розчиняюся в цій дівчинці. Скоро й у другого онука дитина народиться. Родина наша росте. І це велике щастя!

ПРО ДРУЖИНУ

54 роки ми разом… Найголовніше: треба бути мужиком, розумієте? Усвідомлювати, що ти — чоловік, захист і опора. Я не люблю й не розумію чоловіків, що бігають, приміром, у друзів відбивають дружин, потім розходяться. Все буває в житті, може людина і закохатися, але тоді по-чоловічому треба йти, бути чесним і відповідальним.

Я свою дружину дуже люблю. Знаю, без неї мене вже давним-давно на цьому світі не було б. Випадки в житті різні бували, і хворів не раз, так Ірина в мене, як бетонна стіна за спиною.

ПРО СЕКРЕТИ МОЛОДОСТІ

Та які там секрети! (Сміється). Треба, щоб у голові було 20 років. У мене був дуже близький друг, відомий поет, який, маючи вже під 70, сказав: «Слухай, у мене голова — 20-річного, так мислю. А коли по сходах піднімаюся, починається задишка». (Сміється). Вік своє бере.

Те, що я ще працюю, — дивовижно. Адже мені — 81, і от коли за лаштунками стоїш, важко, а коли виходиш на сцену, абсолютно нічого не відчуваєш, начебто в тебе сила якась вселяється.

ПРО ЗІРКОВІСТЬ

Із цього приводу згадаю одну гарну історію. В 1996 році в Москві на Алеї зірок заклали й мою зірку, першу з іноземців. Не знаю, зараз, напевно, вже й прибрали. А в нас у цей час зі світлом були значні перебої, по 5–8 годин його не було, потім на кілька хвилин вмикали і знову зникало. Важкий період дуже тоді ми переживали. Коли повернувся додому з Москви, саме світло було. Кажу дружині: «Іро, от із сьогоднішнього дня ти можеш вважати, що твій чоловік — зірка». І в цей час вимкнулося світло. Вона в темряві почала шукати сірники. «Ну, раз ти зірка, — говорить, — освіти кімнату, а то я нічого не бачу». (Сміється). Що таке почуватися зіркою? Я, мовляв, такий от, великий, а ви всі не такі? Повинен бути скромним, нормальним, звичайним мужиком.

ПРО ВІЧНЕ

Людина не повинна жити, не маючи роботи, шматка хліба, у тривозі за завтрашній день. Навпаки — вона повинна жити так, як того заслужила. Вона не має думати, як, чим дітей нагодувати, про те, як на вулицю вийти й щоб її там не вбили. Ось це все дуже важливо.

Є в мене пісня «Где-то там, далеко», сам її написав. Вона про те, що ми ж усі в дитинстві уві сні літали, та, я певен, що й ви теж, отож, я начебто весь час літаю в одну прекрасну країну…

В этой чудной стране,

В этой светлой стране

Никогда и никто

Не слыхал о войне,

Там не ловят в прицел

Ни зверей, ни людей,

Там не бьют стариков,

Не взрывают детей…

…Где-то там далеко, где роса, как вино,

Этот солнечный край я найду все равно…

И любовь, и друзей — всех с собою возьму,

Потому, что без них мне и Рай ни к чему.