ПРО ЛІКАРСЬКЕ РЕМЕСЛО
Костоправ я з діда-прадіда. Прадід за царських часів працював при земській повітовій лікарні. Кобеляцький повіт займав тоді частину нинішніх Полтавської та Дніпропетровської областей. Дід також лікував людей, у Касьянівці — є таке село у нас. Він прожив 105 років, і до 90 років працював. У його родині тринадцятеро дітей було, навіть двох Андріями назвали, але тільки моєму батькові, Андрієві-молодшому, було дано продовжити це лікарське ремесло.
А я відчув по-справжньому свої можливості, коли довелося надавати невідкладну допомогу одному знайомому, зарадити якому не змогли присутні при цьому фахівці. Мене ніби батьків голос підбадьорив, змусив навіть: «Миколо, берись, ти зможеш!» І я справді поставив після кількох хвилин травмованого на ноги. Скільки їх було після того…
Я дякую Богові, що маю таку можливість — допомагати людям. По-дитячому радів кожній удачі. У цьому моє щастя і моя гордість. Гордість, а не погорда.
ПРО СПРАВЖНІ ЦІННОСТІ
Як я ненавиджу тих, хто дере з людей гроші. А саме гроші стоять за всіма цими «учнями», екстрасенсами, провидцями. І що цікаво: більшість працює за ліцензіями Мінохорони здоров’я. Повчившись на кількамісячних курсах, отримують дипломи, та ще й «міжнародного взірця». Що воно таке, люди добрі? У жодній країні, а побував я в багатьох, не чув про такі дипломи. Навіщо дурити людей? Їм і так зараз нелегко, ледве зводять кінці з кінцями… Матеріальні блага з собою не забереш, а з нечистою совістю жити важко.
ПРО ЗДОРОВ’Я — ДУШІ І ТІЛА
Шифр нашого здоров’я рух. То чому ж ми мало рухаємося, вкорочуючи собі життя? Відомо ж, що всі довгожителі вели активний, рухливий спосіб життя, фізично працювали. Казав мені колись батько: «Нерухомість — рідня смерті. Все живе повинно рухатися». А яким є наше харчування? Отож, коли хочемо бути здоровими, змінюймо свій спосіб життя. А душу, я переконаний, треба зміцнювати, лікувати добром.
2004 рік.
… «Ось побудуємо центр, довчу сина та й на покій. Відчуваю, що скоро пора буде збиратися в дорогу», — такими були передостанні слова, сказані Миколою Андрійовичем під час нашої зустрічі-гостини у Кобеляках якраз напередодні 10 квітня — його 67-го дня народження. Як завжди дотепний, гострий на слово, привітний і на вигляд кремезний, як дуб, він не міг не здивувати таким ось своїм передчуттям. Микола Касьян ще встиг допомогти багатьом людям, хоча в останній рік життя його сил вистачало лише для лікування маленьких дітей. А 28 жовтня 2009 року серце народного лікаря зупинилося. Світла йому пам’ять!
Повну версію порадницької гостини з Миколою Касьяном можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Від джерел”.
На знімку нашого фотокора Євгена Добриніна Микола Андрійович зі своєю дружиною Андріаною та сином Яном.
Автор та керівник проекту
Тетяна Власюк.
