Справжні митці не лише щедро обдаровують людей високим мистецтвом, а й єднають нас, своїх шанувальників. От уже 14 років гурт старовинної музики «Хорея Козацька» пробуджує історичну пам’ять українців – і досі незнане й нечуте стає близьким і рідним по духу. Концерт під назвою «Од синього Дону до сивих Карпат», присвячений 100-річчю проголошення Акту Злуки Українських земель, відбувся в Будинку звукозапису Українського радіо 22 січня. Цього ж дня Президент України нагородив лідера гурту, видатного музиканта, інтелектуала Тараса Компаніченка званням народного артиста.
Святкового вечора в програмі гурту – пісні української революції 1918–1921 рр. До речі, диск із такою ж назвою з’явився завдяки спільному проекту Українського інституту національної пам’яті та гурту «Хорея Козацька». Всі пісні з нього були свого часу віднайдені Тарасом Компаніченком. Та перш ніж вони залунали, священик і капелан Дмитро Присяжний, окропивши залу і все зібрання святою Йорданською водою, подарував лідеру гурту від імені парафіян Свято-Покровської церкви Боярки богородичний образ як символ духовної чистоти і благословення «на все пречисте і святе».
Серед авторів творів на диску, який популяризуватиме українську минувшину і культуру, – відомі композитори, як-от Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, й такі уславлені автори слів, як Христя Алчевська, Олександр Олесь, Грицько Чупринка. Про будь-яку з пісень Тарасу Компаніченку є що розповісти: від історії створення до обставин 100-річної давнини, які тому передували. Кожна з них – класичний документ епохи, такий собі зліпок з українців початку ХХ ст. Чимало текстів, як-от «Ще не вмерла Україна», були тоді такими популярними, що їх поклали на музику кілька композиторів, а співали не лише українці – представники інших народів також.
Тож у нашій культурі – не лише сумні пісні, але й героїчний епос; це пісні нації, яка бореться за своє майбутнє. І важливо, щоб вони лунали не лише зі сцени, а й відродилися в живому виконанні сучасних українців.
Ольга ГОЙДЕНКО.
