Серед вчинків милосердя, згаданих у Новому Завіті, – «голодного нагодувати, спраглого напоїти». От уже понад 2 роки під егідою УПЦ КП, а тепер об’єднаної з трьох гілок Православної церкви України, діє соціальний проект «Обличчям до життя», у рамках якого втілюють ці біблійні приписи, даючи змогу малозабезпеченим, бідним, а найперше голодним, 4 рази на тиждень отримати тут вечерю та гарячий чай. Черга на Майдані Незалежності вишиковується за півгодини до приїзду годувальників. У ній – переважно збіднілі старенькі кияни і ті, хто залишився без даху над головою.
Усі зустрічають білу машину, як ангела з доброю звісткою. Поки помічники готуються до роздачі, ідейний натхненник і керівник проекту Роман Холодов (на фото) вітається з людьми, запрошуючи до спільної молитви. Хоча «Отче наш» промовляють далеко не всі, але сторонні балачки змовкають.
Страви готують у Видубицькому монастирі; Роман привозить їх і займається закупівлею продуктів. Зазвичай на роздачі допомагають семінаристи з Київської православної богословської академії. Для них це ніби практика, каже Холодов.
…Якось Роман повертався з АТО, доставивши воїнам подарунок Патріарха Філарета – автомобіль. Півдоби не їв, поспішаючи на експрес до Києва. Поряд сіла старенька, яка запізнилася на «звичайний» потяг і завдяки милосердю незнайомих людей змогла придбати квиток на експрес. Узявши собі бутерброд із кавою, Роман раптом спіймав погляд зголоднілої жінки, яка вочевидь не мала коштів, тож вони з сусідом трохи підгодували попутницю. Тоді й народилася думка допомогти нужденним із харчуванням.
Спершу взяв благословення намісника Видубицького монастиря, а тепер предстоятеля Православної церкви України митрополита Епіфанія, який допоміг забезпечити запуск проекту й підтримував на перших порах. По тому звернулися до Патріарха Філарета, який з осені 2018 року надає основну фінансову допомогу. Напуттям для Романа стали його слова: «Що можеш, роби сам; що не можеш зробити сам, розділяй цю роботу з друзями; що не можеш зробити з друзями, про те молися Богу».
– А так і є! Різне траплялося, та останньої миті завжди знаходилися люди, які нам допомагали, – і жодного разу не сталося так, щоб ми не змогли приїхати сюди, – каже Холодов.
За 2 роки приготували і привезли понад 40 тис. порцій їжі. Меню складає Роман; що холодніше, то калорійніші страви. У день нашої розмови давали котлету з кашею і капустою; наступного був суп із курятиною, бутерброди, чай; у четвер – молочна каша, вафлі, сирники і хліб; по п’ятницях готують рибні котлети. На великі християнські свята кожен, окрім їжі, отримує «на винос» солодкий подарунок. Щоразу команда готова нагодувати до 200 осіб.
– Голодним ніхто ще не пішов, – каже Роман. Про платоспроможність ніколи не питає. Каже, якщо людина може чекати 2 год. в черзі на морозі, той, хто не хоче їсти чи має кошти, не стоятиме.
Їжу отримують за талонами, які щодня змінюють; їх заздалегідь роздає одна з жінок. Є кому стежити й за порядком у черзі. До машини люди підходять по одному, зрідка – по двоє, як-от літня жінка з дорослим сином – інвалідом дитинства, беручи їжу одразу на двох. Ще хтось перекладає порцію у власний судок: удома чекають. А дехто просить без котлети, але з подвійною порцією каші; так теж можна.
Зараз тут нововведення: привчають приходити зі своїми ложками – і природі менше шкоди, й економія. Хоч за потреби таки видають пластикові.
– Колі не стало, – кажуть безхатьки. Він постійно жив у підземному переході, коментує Холодов. Тамтешні мешканці також отримують їжу. А тим, хто пересувається лише на візку, Роман сам несе порції.
Гарячий чай у 40-літровому бідоні справді рятівний для того, хто серед зими лишився просто неба. Та спробуй розрахуй, аби всім вистачило, каже Роман, водночас вправно наповнюючи й віддаючи картонні стаканчики. Нині він на роздачі, бо в семінаристів сесія, а зазвичай – поряд із ними, відкритий до спілкування.
Попоївши, люди підходять привітатися чи подякувати. Навіть питають, коли в Романа день народження. Комусь він тисне руку. Когось підтримує словом. Цікавиться у дідуся, чи підійшла йому подарована тепла кофтина. Ще з одним обнімається з радістю, бо той після інсульту, але в свої 78 моржує і… живе в лісі.
– Надихає, що вони підходять і дякують. Дехто став уже як рідний. Ми спілкуємося, переживаємо одне за одного, – каже Роман. У понеділок, вівторок, четвер і п’ятницю він забезпечує принаймні 180 порцій; у середу їжу привозить інша спільнота. Допомога від людей стала рідкістю; на картку тепер надходить до 0,05 відсотка коштів; основні витрати бере на себе Церква, каже Холодов. А роздавати їжу часом допомагають навіть перехожі. Було, що приїздив сюди на роздачу й Митрополит Епіфаній…
Це лише частинка щоденних турбот цього молодого чоловіка, випускника Київської богословської академії, який колись, можливо, стане священиком. А поки його громада – всі ці люди.
– Хочу нагадати: кожен може допомогти комусь на своєму місці. У кожного є самотні сусіди, знайомі. Привітайтеся з ними, поговоріть, запитайте, як справи – для них це дуже важливо! Може, знаєте, що старенькі чи хворі чогось потребують, – купіть, просто прийдіть, провідайте, – їм буде приємно! Часто кажуть, що ці люди злі, та якщо з ними поговорити – вони розцвітають! І ви, зробивши це кілька разів, станете для них найкращим другом! До нас приходили люди колючі, мов їжаки, які тепер стали іншими. Намагайтеся повернути їм надію, віру в життя! До цього покликаний і наш проект. А люди, які бачать ці роздачі їжі, вірю, щось таки відкладуть у своїх душах!
Допомогти може кожен: принести до машини хоч пакет крупи чи цукерок, одноразовий посуд. Або переказати кошти на картку ПриватБанку: 4149 4393 0065 5853 (Роман Холодов).
Ольга ГОЙДЕНКО.