Його голос заворожує: підносить, звеличує. Його можна слухати, коли душа повниться щастям й емоції просяться назовні, або ж коли їй хочеться висповідатися чи виговорити комусь потаємне, сумне-невеселе. І то так. Бо ж і визнано його голосом унікальної краси в Італії, котру без перебільшення називають Меккою співу. Але та краса дійсно справжня, якщо має ще й душу, глибину, має що окрім зовнішнього блиску подарувати людям. Наш гість, народний артист України, соліст національного ансамблю «Київська камерата» Олександр Василенко має з чим іти до людей, несучи до них незраджену справжню українську пісню.
Одна річ, коли слухаєш артиста зі сцени, не маючи особистого знайомства, інша — коли бодай трішки знаєш цю людину. З Олександром Василенком наша редакція зазнайомилася вже давненько — як став лауреатом заснованого «Вістями…» пісенного конкурсу імені Дмитра Луценка «Осіннє золото». Відтоді став для нас «своїм» — ближчим і зрозумілішим, а відтак на його концертах побільшало вдячних шанувальників. Сподіваюсь, що і для вас це знайомство буде цікавим.
ПРО ПІСНЮ, ПРО ТАЛАНТ
Усе своє життя, хоч би чим займався, хоч куди кликала доля, пісня не покидала мене. Я не міг не співати. Знав уже, що то — моя доля.
Завжди багато читав різної літератури, і про вокал також. Знайшов там цікаву думку, це як порада, настанова викладачам, людям, у руках чиїх чужі долі: бійтеся, що у кожній людині можна вбити Моцарта, загалом талант. А ще є така порада: якщо можеш не писати — не пиши, якщо можеш не співати — не співай.
ПРО ЦІНУ УСПІХУ
Мені не однаково, якою ціною здобуваю ЩОСЬ. Так, можна обійти, обманути, зігнутися, підставити когось… А як далі жити з цим? Людина з роками має самовдосконалюватися, а не затоптувати добровільно сама себе, не знищувати.
ПРО УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ
Я б сказав, що не так усе й погано у нашому домі. Маємо багато прекрасних виконавців, котрі пропагують національну культуру. У моєму репертуарі дуже багато українських пісень, романсів, хіба що класику виконую мовою оригіналу. Згоден, наші зірки до російського тягнуться. Відповідь можна знайти у Раймонда Паулса, котрий в інтерв’ю комусь сказав: «Хочеш бути популярним — співай російською мовою». І в них, виявляється, є подібні проблеми. Аби тебе знали, треба, щоб показали. Телебачення — серйозний важіль популярності, і не лише в рідній країні, а й за кордоном.
ПРО ПАПУ РИМСЬКОГО
Цікава деталь. Коли ось це фото, зроблене під час аудієнції у Папи, бачать мої співвітчизники — реагують спокійно, стримано. Для італійців же я — наче свята людина, бо мав благословення від Папи Римського Івана Павла II. То був великий день у моєму житті, хоча усвідомив це пізніше, бо сталося все несподівано. Коли збирався до Риму, друзі напівжартома радили: «Побачиш Папу, запроси в гості до України». І от, коли моя рука була в руці цього дійсно святого чоловіка, я сказав йому: «Знаю, що Ви збираєтеся до нас в Україну. Але від імені своїх друзів і від себе запрошую Вас до нашої країни». Він відповів згодою, українською мовою. Благословив мене і мою пісню.
ПРО ВОЛЮ І ЩАСТЯ
Підказку я знайшов в «Анти-Дюрінгу» Енгельса (між іншим, розумні люди були класики, нікуди не дінешся) — «Воля определяется страстью или размышлением» — і занотував колись в своєму записнику. І зрозумів: або сильне бажання, або конкретний, поміркований, зважений підхід допомагають досягати мети.
…Щастя — це повнота буття. Хочу, щоб усі були щасливими. Неодмінно. Одна людина сама по собі не може бути щасливою, самодостатньою.
Лютий, 2006 рік.
Автор та ведуча проекту
Тетяна Власюк.
