Аби мене запитали, яким собі уявляю жіночий образ України, серед достойних, талановитих співвітчизниць без вагань назвала б нашу Ніну Митрофанівну. Її обличчя, з якого й справді можна змальовувати образ матері, України, її душу — по-дитячому беззахисну, по-юнацькому романтичну і по-дорослому сильну, мужню, не змінили, здавалося, ані часи, ані життєві випробування, ані слава, високі звання і нагороди. Хоч багато літ спливло i відтоді, як сільська поліська дівчинка почала свій шлях до великої сцени, й давно вже народною артисткою стала, а віднедавна і Героєм України, та попри все вона і досі залишається сама собою, простою, справжньою жінкою України.
Коли була я малою, вельми гордилася своєю землячкою (її рідне Неділище і мої Куліші — у Ємільчинському краї на Житомирщині). Її надзвичайний голос уже тоді радував не лишень українських шанувальників народної самобутньої пісні, а й срібними чистими поліськими джерельцями діставався слуху й душі людей у різних куточках світу.
Горджуся нею й понині. А відколи зародилася порадницька гостина, знала, що на ній неодмінно має побувати і Ніна Матвієнко, адже нам усім є про що з нею поговорити.
ПРО ЖІНКУ
Хай там що говорять, але жінка відігравала і відіграє величезну роль у житті, у суспільстві. І так буде завжди. Без жінки і чоловік не був би депутатом, не був би Президентом. Жінка, може, здебільшого і в тилу, але, як у народі кажуть, чоловік — голова, а жінка — шия, куди захотіла, туди й повернула. Місія у неї найблагородніша, бо за Біблією живемо. Жінка спонукає чоловіка до того, аби родину забезпечував, був справжнім господарем у домі, який вона оберігає. Хочу сказати кожній жінці, навіть якщо вона більше заробляє (так випадає): любите чоловіка — бережіть його, вмійте поважати як главу сім’ї, батька своїх дітей, не потопчіть його душу і гідність, дайте можливість бути чоловіком.
ПРО СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ
Складна річ сімейне життя. Сьогодні ми не враховуємо багатьох проблем спадковості. Колись рід за рід бився, аби дівчині заміж вийти, перевірявся до сьомого коліна, щоб не було п’яниць, убивць. А як тепер створюються сім’ї? Часто-густо збіглися, як кому довелось, не розібравшись, чи то захоплення перше, чи потяг сексуальний, чи кохання. Плутають молоді ці речі, і коли немає останнього, то за місяць-другий усе закінчується. Організм стомлюється, виснажується. Не виснажуються душа і тіло, коли все через любов іде. Є конфлікт — неодмінно хтось має уступити, і це вище, благородніше, духовніше, аніж уперто на своєму стояти. Це оберігає почуття і дає можливість іншому підтягнутися.
ПРО БОЖИЙ ДАР
З раннього дитинства я була не така, як усі. Тепер знаю, що Господь обрав мене у цьому житті, я обрана дитина. Знаю, що на п’ятому місяці вагітності вибувається входження духу в дитину, а ще я — п’яте дитя по роду, і цей Богом даний дар співати. Раніше ставилася до нього як до інструмента, а проживши життя — усвідомила, яка ж то цінність. І бережу його. Щоб співати, сил і духовних, і фізичних має стачити. Я не п’ю і не їм будь-що. Від газованої води зовсім відмовилася, від спиртного ще в дитинстві відвернуло. Я не хочу спалювати свою енергетику, а саме це й робить алкоголь. Знаю ціну салу українському: для печінки — розкіш і серцю — поміч, як і картопелька в мундирі. У родині ми дотримуємося традиційної української кухні. Сама трави збираю лікувальні, чоловік (Петро Гончар — український художник. — Авт.), до речі, багато чого навчив, прекрасну інтуїцію має.
ПРО КАЯТТЯ, ЛЮБОВ І ЩАСТЯ
Покаяння і прощення — дві великі сили, через них з’являється третя — любов. Прости, покайся й отримаєш третє. Отримаєш свободу. Коли простив кому, покаявся, ніколи вже до того не повертайся, живи завтрашнім днем. Людина молодшає, з’являється бажання жити. Якщо хто нагадає тобі, скажи: я вже покаялася і ще раз прошу вибачення. Не хоче людина прийняти їх, то вже її проблеми, Бог їй суддя. Ніколи не заздріть. Завжди будьте самі собою, не будьте отарою: як усі, так і я. Будьте окремими, кращими. Любіть… Будьте щасливі.
Бути щасливим — це постійно жити у подвигу, іншої оцінки щастя я не знаходжу. Між «мінусами» і «плюсами», що постійно змінюються у нашому житті, неважко знайти золоту серединку. Я її знайшла. Цього зичу і вам, і всім читачам «Порадниці».
Березень, 2006.
Повну версію порадницької гостини з Ніною Матвієнко можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор та ведуча проекту
Тетяна Власюк.
