«Родина», «Батько і мати», «Чуєш, мамо», «Все золото світу», «Гай, зелений гай», «Маки червоні», «Вишиванка», «Горобина», «Музика рідного дому», «Не бувають дощі випадкові», «Скрипалю», «Невезуча», «Прима балерина», «Білі лілеї», «Я тебе відпускаю», «Пані Ольга», «Я тебе ненавиджу, війна» — це лишень крапелька з того пісенного, музичного океану, створеного українським композитором. Понад дві тисячі пісень, які живуть уже багато років, звучать у репертуарі найвідоміших українських виконавців й озиваються в серцях мільйонів слухачів, об’єднуючи не одне покоління. Понад 40 кінофільмів, оздоблених його музикою. А ще — мюзикли, опери-думи. А ще — симфонічна, камерна, інструментальна музика, хорові твори.
Чи народжується його музика тепер, що надихає на творчість і загалом на життя у часі війни — й про це зокрема говоримо на порадницькій гостині з народним артистом України, професором, ректором Київської муніципальної академії музики імені Рейнгольда Глієра Олександром ЗЛОТНИКОМ.
ПРО ОПОРУ ТА ЄДНІСТЬ У ЧАСІ ВІЙНИ
Звісно ж, опора для мене, найперше — це моя родина і моя робота, моя творчість, моя музика. Усе те, чим займаюся і займався все своє життя. Нічого не змінюю. Так, нам усім непросто. Війна ранить Україну, ранить кожного з нас. Окрім усього іншого доводиться пристосовуватися до умов, спричинених російськими ударами по нашій цивільній інфраструктурі, коли подовгу немає світла, немає води. Але ж наше життя продовжується, і треба все одно рухатися далі. Мусимо витримати це російське зло, боротися з ним.
Мені дуже гордісно від того, що нас не зламали, що Україна дає таку потужну відсіч загарбникам. На жаль, багато наших чоловіків і жінок загинуло на фронті. Це дуже боляче. Але ж свобода не дається легко. Вона завжди виборюється.
… Я всім серцем за те, аби зараз громадяни нашої країни, всі до одного, об’єдналися в єдиній цілі — захистити нашу країну. Аби це зло, що прийшло на нашу землю, перемогти. Інакшого варіанту в нас немає. Конче потребуємо спільності людей. Незважаючи на політичні уподобання, на релігійні конфесії тощо мусимо бути згуртованими. Якщо ти хочеш бути громадянином цієї країни, то потрібно її відстоювати. На різних фронтах, у різних сферах життя суспільства.
ПРО БЛАГОДІЙНІ КОНЦЕРТИ
Концертів таких було вже багато, і жодної копійки з них собі не взяв — усе віддавали на Збройні сили.
Артисти, яких запрошую виступити в благодійному концерті, ніколи не відмовляють. У 2025 році проводив свій авторський концерт у Білій Церкві, то зі мною на сцені було аж 16 народних артистів України! Такого не бувало в мирний час. І всі, звісно, виступали безкоштовно. Ми зібрали гроші й віддали одній із військових частин, воїни якої захищають нас на передовій. А як інакше?!
Людям хочеться, аби їх і духовно підтримали. А чим можна підтримати? Мистецтвом. Музикою. Піснею. Усім тим, що дає, так би мовити, нове дихання, дає впевненість, що вистоїмо, переможемо і ще все у нас буде добре. Така вже традиція наша народна — співають люди і з горя, і з радості. Концерти — це, з одного боку, начебто повернення у мирні часи, а з іншого — усвідомлення значення мистецтва під час війни, цінності і його, і самого життя. У репертуарі багатьох виконавців, ну, і, звісно, в мене, є такі пісні, що мають громадянське звучання, патріотичне. Які дають людям віру, надію в Перемогу.
ПРО ВТРАТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО, КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ
Говорив про це ще десятиліття тому і говорю зараз: ми програємо інформаційну війну. Ми насправді віддавали росіянам свій мистецький, культурний простір. А наскільки це небезпечно, переконуємося й дотепер.
Хіба росіяни знали, хто, що в нас є — яка музика, яка естрада, які артисти. Окрім, хіба що, Софії Ротару. А до нас, до наших міст приїздили всі їх виконавці. Давали концерти, вивозили звідси шалені гроші. У такий спосіб Україна фінансувала російський шоу-бізнес. Ось як виходило насправді. А наших-то вони там фактично й не знали.
Пригадуєте, ще за радянських часів ми тут, в Україні, чудово знали провідних виконавців у так званому таборі соціалістичному. Ми знали, що є Бісер Кіров у Болгарії, Карел Ґотт у Чехословаччині, Мариля Родович у Польщі, Джордже Мар’янович у Югославії… Знали й білорусів, і казахів, і прибалтів. Усіх знали.
Потім ми раптом почали чути тільки російських виконавців. Вони заполонили увесь наш музичний простір після розпаду радянського союзу. Більше того, власниками всіх наших ФМ-радіостанцій, які так раптово з’явилися, виявилися росіяни. Які нав’язували свій смак і крутили в українському ефірі те, що вони хотіли. От і все. І ми потихеньку почали втрачати свій інформаційний, культурний простір.
ПРО НАШУ МУЗИКУ СЬОГОДНІ, ФОРМАТ І ПЕРЕСПІВИ
Я переконаний, що наша музика, маю на увазі популярна, так звана естрада, сьогодні значно краща, ніж російська, набагато вищого рівня. І прекрасно, що наші діти змалку починають слухати, любити своє, українське, що в них є свої уподобання, свої лідери, герої. Уже не росіяни, не російська попса.
Сьогодні ми загалом бачимо більше уваги до українських авторів, до української творчості. Як ви, напевне ж, помітили, люди звертаються до пісень українських, яким уже по 30, 40, 50 років, і починають їх переспівувати, робити нове аранжування. То вони відчувають генетику української пісні, генетику української мови, поезії, і їм те стає близьким.
Чи підтримую я таке «перевдягання» пісень? Пісню порівнюю з людиною. Народжується людина — зі своїм характером, своєю душею. Але за роки життя різною може бути, змінюватися зовні відповідно до своїх уподобань, моди. Ось так людина весь час перевдягається, видозмінюється зовні, але, по суті, залишається такою, як є. І якщо вона хороша, на неї завжди цікаво дивитися, незважаючи на вік і зовнішність. Так само і пісня. Якщо в ній є історія, якщо є географія у пісні, то вже на генетичному рівні вона відповідно сприймається людиною. Звісно, її можна й «переодягти» — у сучасні звуки, у сучасні ритми. Єдине, що дуже важливо, — не треба знищувати мелодію. Вона має залишатися в оригінальному вигляді.
ПРО ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ
Це колосальна проблема. Світова. Що таке насправді Штучний інтелект? Це те, що вже є, що вже кимось створено. Нічого нового він не відкриває, не створює. Людина, коли творить, може зробити різні варіанти, яких досі ще не було. Так, може допускати якісь помилки, і якщо це, скажімо, науковці, то з тих помилок ще й до відкриття згодом може дійти справа. Чого ШІ ніколи не зробить. Я розмовляв з видатними вченими нашими, і всі вони, м’яко кажучи, не в захваті від ШІ. Так, як допомога певна — він може бути. Але для того, щоб рухати творчість, науку вперед, це йому не по силі.
Аби щось народжувалося, розвивалося — ні. Це дуже серйозне питання, і його ми також порушуємо у своїй ГО «УААСП» («Українська агенція з авторських та суміжних прав»), головою Авторської ради якої я є. Питання це вже і в світі розглядається, зокрема в Європі. А в Південній Кореї загалом відмовилися брати в ефіри і на платформи твори, зроблені Штучним інтелектом. Розпізнати ж їх дуже легко: просто даєш послухати ШІ — і він відразу відповідає, його це річ чи не його. Ось такий він, зрадник.
ПРО ПЕРЕМОГУ
Ми повинні перемогти, тому що все одно добра на світі більше, ніж зла. І завжди світло перемагає темряву. Рано чи пізно, це стається, все змінюється. Так уже світ наш влаштований.
Повну версію порадницької гостини
З ОЛЕКСАНДРОМ ЗЛОТНИКОМ
можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця»
від 1 січня 2026 року.
Автор та керівник проєкту ТЕТЯНА ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця»,
заслужений журналіст України.
