Восьмеро дітей підростало в родині Марії та Петра Дубровців у маленькому селі на Житомирщині. Їхнє Копище — неподалік кордону з білоруссю. Певно, ця географічна деталь і приховує в собі причину трагедії, яка сталася 7 грудня. Подружжя поверталося додому з сусіднього села, коли їхній мікроавтобус раптом вибухнув: під колесами спрацювала міна.
Шансів вижити у Дубровців не було: силою вибуху машину розірвало на шматки. Так за одну мить 13- річний Юрко, 12-річний Петро, 11-річний Миколка, 9-річний Толик, 8-річна Соломія, 7-річна Софія, 4-річний Максим та Марійка, якій не було ще й двох місяців, стали сиротами.
А перед тим старшому, Юркові, наснилося, наче летить у літаку, і йому кажуть, мовляв, подивися в бінокль! Дивиться — й бачить внизу їхній бус, а потім чує вибух. Що буде далі, так і не побачив: мама розбудила. Чи був це віщий сон? Хто ж знає… Напризволяще залишилося й чимале родинне господарство — корова, кури, город. Всюди потрібні були працьовиті руки.
Невідомо, що чекало би на дітей, якби не їхній рідний дядько по батькові, Володимир. Брати Дубровці — з багатодітної родини, де виросло десятеро. Тож 24-річного Володимира, дарма що сам поки неодружений, багатоголосий дитячий щебіт племінників ніколи не лякав. Дуже любив їх, як і вони його. А тепер діти самі обрали його опікуном.
І хоч розуміє, що не замінить їм батьків, але готовий дбати про племінників, які одразу визнали його за старшого в родині й допомагають у всьому, хто як може. Головне — утримати сталий порядок речей, щоб діти мали дитинство.
Тож Володимиру довелося кардинально змінити власні життєві плани. Адже до трагедії служив в «Азові». На початку повномасштабного вторгнення у військкоматі йому відмовили, бо не мав військового досвіду. Тож шукав свій шлях, аж поки натрапив на оголошення про набір добровольців для деокупації Маріуполя. Так і потрапив до «Азова», взявши позивний «Вовк». Захищав Україну на Донецькому напрямку. Повернувся з фронту після родинної трагедії. Має тепер оформити документи на своє звільнення і опікунство.
…Щоранку він відправляє старших племінників до школи, меншого Максима — до дитсадка. Тепер може зосередитися на Марійці: покупати, переодягти, погодувати з пляшечки…
Після уроків — домашні завдання, у двох — іще й заняття в музичній школі, що в сусідньому місті. Поки що Володимир справляється з вихованням; каже, йому з дітлахами неважко, аби лишень здорові були, не хворіли. Адже старший племінник після трьох років гемодіалізу й пересадки нирки і так — під спостереженням лікарів, а згодом Юркові може знадобитися й нова операція…
Батьки привчили дітей дбати одне про одного, тож малі Дубровці теж господарюють, як можуть — готують, прибирають, доглядають малюків. А от Петро тягнеться до землі, любить працювати в полі. І ще одне гріє Володимиру душу: кохана дівчина, із якою хоче побратися, не злякалася, підтримала його в цьому рішенні. Отже, все у Дубровців буде добре.
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
Від редакції. Допомогти родині можна переказом на картку ПриватБанку Володимира: 4149 6293 4113 5424.
