Господь не пошкодував для нього талантів, вділивши й поетичного, і музичного, і співочого, і журналістського. Й усі ці дари він із вдячністю прийняв, жодного не занедбавши, а виплекав й поніс до людей, ділячись із ними вже не одне десятиліття своїми чудовими, проникливими піснями, глибокими, розважливими думками.
Його поетичне, прозове слово дотичне до вічних тем нашого буття, всього, чим живе людина у цім світі. Воно відгукується й на ті важливі події, що відбуваються в українському суспільстві, а громадянська лірика поета по-особливому зазвучала від часів Революції гідності.
На його «Полустанку любові» завжди людно й душевно, там завжди є місце для всього справжнього й цінного — добра, любові, віри, патріотизму.
Як на мене, щаслива та людина, котра може написати про себе, своє життя отакі-от рядки:
— Ще буде вдосталь різних справ,
Ще час слідів моїх не витер.
Я сам собі вітрило й вітер —
Я виграв більше, ніж програв! –
– Але чи ж то все залежить від кожного з нас, від нашого бажання і розуміння власного призначення, місії у цьому житті? – цікавилася я у свого гостя, відомого українського співака, поета, композитора, журналіста, педагога, кандидата історичних наук, народного артиста України Анатолія Матвійчука, котрий побував на моїй порадницькій гостині.
Говорили про нас, українців — учорашніх, сьогоднішніх та завтрашніх, про нашу силу та слабкість, про необхідність розбудови національного інформаційного простору, про мистецтво, культуру, про силу поетичного слова, про поняття модності та актуальності для митця тощо.
ПРО ДУХОВНІСТЬ ТА РОДИННЕ ВИХОВАННЯ
Зірочки високоморального духу засвітилися на небосхилі Революції гідності. Саме це мене по-справжньому дивує! То культурний феномен, що, на мою думку, говорить найперше на користь родинного виховання. Саме там усе закладалося. З родини починається і патріотизм, і любов до всього свого. Бо якщо, скажімо, мій тато говорив: «Синку, я люблю пісні Дмитра Гнатюка, послухай, це цікаво!» І я слухав. Хоча на той час його не можна було назвати модним для нашого покоління. Але він був знаковим артистом! А коли, бува, деякі батьки хваляться: «Мой ребенок вырос на песнях Beatles!», то зрозуміло, що дитина ніколи й не знатиме української культури і не поважатиме її. Отож визначальним є, на мою думку, вплив родини й орієнтація на яскравих особистостей. Тому й раджу своїм студентам: звертайте увагу на неординарних людей, аналізуйте творчість, яка близька до народу, яка продовжує традицію, яка пов’язує покоління, і, можливо, вам не доведеться по-новому винаходити велосипед. Слава Богу, що в кожній групі студентів зазвичай знаходиться бодай п’ятеро, яким по-справжньому цікаво. І мені втішно, коли бачу, як та свічечка в душі горить. І слова мої — наче зерна, падають у землю і проростають, дають нові сходи.
Знаєте, в чому ще наша культура програє дуже? Відсутня естафета поколінь, старші митці не підтягують до себе молодших, мало хто з артистів працює з юними. А ті стрімголов кидаються в шоу-бізнес, починається експлуатація…
ПРО ПАТРІОТИЗМ
Мені здається, що зараз політики занадто активно використовують патріотичні почуття людей, і на цьому паразитують ті, хто, по суті, є, як ви сказали, прагматиками. Це працює всюди. Зіграли на патріотизмі людей, ура, всі піднялися й пішли боротися. Але на самій верхівці як не було справжнього патріотизму, так і немає. Я розумію, що все це дуже складні політичні процеси, тут неможливо просто перегорнути сторінку. А що робити, наприклад, з культурою? Нам треба навчитися відділяти політику, гасла, маніпуляції від неполітичних речей. Хоча сьогодні звісно, це зробити просто неможливо, суспільство поляризоване, війна не тільки на сході України, вона в ЗМІ, в церквах і навіть на базарах. Але потрібно цінувати в артистах особистість. Особливо якщо у них є певні принципи! Порядні люди завжди довго вагаються, перш ніж зважитися на якийсь крок. Але є люди іншого типу; щойно вітер змінився, вони, як той флюгер, розвертаються на 180 градусів. Ти ще обдумуєш ситуацію, а він уже сидить у якійсь президії, повчаючи тебе, як треба жити, виховує в тобі патріота. Господи, і такі є всюди!
ПРО МОДНІСТЬ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ
Модність — це формальна ознака якихось зовнішніх перетворень. Коли людина починає модно вдягатися, використовувати модні тенденції або стилі в музиці. Сліпо копіює їх. Але практично цим і обмежується. Такій людині нічого більше сказати. Вона не має стрижня. Той, хто дбає про зміст, завжди жертвуватиме певними зовнішніми атрибутами. Адже будь-який твір будується так: є певна комбінація зовнішніх формальних речей і внутрішніх, глибинних, змістовних. Тож і виходить: що більше змісту, то простіша форма; що форма яскравіша, то змісту менше. Модність — це те, що триває один-другий сезон. Можна «вистрілити» якоюсь модною піснею, але їй на зміну обов’язково прийде ще модніша. А є пісні, які живуть з нами десятиліттями, вони поза часом, бо чимось зачепили душу. Тому і вважаю — потрібно бути не модним, а актуальним. Ми живемо в суспільстві, де безліч проблем, починаючи з Майдану, ми вступили в новий для нас час — епоху подій, які потребують осмислення. І хоч скільки б наші інформаційні канали говорили про якісь факти — це всього лиш інформація. Поки вони не стануть предметом культурного дослідження, артефактом культури, вони не закарбуються в пам’яті народу. Бо залишається лише те, що збереглося в серці. Тому актуальність — це вміння відчути злам часу.
Велику порадницьку гостину з Анатолієм Матвійчуком можна прочитати у номері «Порадниці» від 2 лютого 2017 року.
Автор та ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
