Напевне ж серед наших читачів не знайдеться таких, хто б не чув про легендарне тріо Мареничів, не захоплювався їхньою творчістю. Вони насправді, як сказав колись відомий співак Муслім Магомаєв, зробили легкі крила українській пісні, що звучала не лише в Україні, а й в усіх куточках Радянського Союзу, далеко за кордоном. Та якось під час її чи не найвищого польоту, на піку слави народних улюбленців вона несподівано обірвалася, й тріо зникло з великої сцени. Чому ж так сталося, кому завадив мегапопулярний колектив, чи почуємо його ще колись, чим займаються сьогодні артисти — ці запитання не раз зустрічалися в нашій редакційній пошті.
На щастя, могла поставити їх особисто народному артисту України Валерію Мареничу, запросивши його на порадницьку гостину. Він, як і раніше, живе в Луцьку, записує пісні, зрідка сольно виступає та попри всі перепони має величезне бажання дарувати свою пісню якомога більшій аудиторії прихильників.
ПРО ТВОРЧЕ СЬОГОДЕННЯ
То закон природи для таких, як я: ні дня без пісні, без музики. Щонайменше по 4 години на день граю і співаю. Це може бути і вдень, і вночі. Стрілить в голову якась фраза, тональність — і думаєш, що все життя співав, грав ось так, а треба по-іншому. Співати я дуже люблю, та й просто зобов’язаний! Як кажуть, до останнього патрона. Інша річ — де співати.
У моєму сольному репертуарі понад 50 пісень ліричного, філософського, патріотичного спрямування, виконую й дещо з пісень тріо Мареничів.
ПРО ЛЮБОВ ДО МУЗИКИ
Ще з 9 років узяв до рук губну гармошку, яку поляки називають органкою, а до того на кларнеті грав, потім додалася гітара. Мабуть, так було на роду записано. Щойно мені на моє велике прохання купили органку, нетерпеливилося заграти. Зайшов дорогою з магазину до парку — і одразу полилася мелодія. Люди озираються, дивуються… А я грав твори з радянських фільмів, вальси популярні. І так органка, як і музика, прилипла до мене на все життя. Не знаю, чи Господь дав, чи від діда передалося. Дід мій, котрий пройшов громадянську війну, виконував твори Шопена на фортепіано, як розповідала мама. В їхній хаті збиралися люди, на інструменті завжди стояло для діда пиво в кухлі, і він грав…
ПРО СТВОРЕННЯ І ПОПУЛЯРНІСТЬ ТРІО МАРЕНИЧІВ
Спочатку ми з дружиною Антоніною, котра доти, як і я, виступала сольно, в 1971 році організували вокальний дует, а згодом до нас приєдналася її сестра Світлана. До Луцька сестри, росіянки, уродженки Куйбишева, потрапили з Казахстану.
А популярність еашого тріо — то найперше заслуга Антоніни та Світлани, котрі мають дивовижні, неповторні тембри голосів. Оця тембровка, обертони — неймовірні. Буває, і голос артист має, і співає непогано, а на другій-третій пісні люди починають із залу виходити. От нецікаво, не пройняло! Неповторність голосів Антоніни та Світлани, будь-який композитор вам це скаже, то найперше чиста інтонація. Висока професійність одразу ж угадується. А вони саме такими професіоналами й були. До речі, моя знайома Євгенія Семенівна Ліщук казала, що піснями тріо Мареничів у Криму лікувала людей.
ПРО СЛАВУ І ГРОШІ
Ну хто з нас біг за славою?! Я зовсім інший чоловік. Ось зараз по своєму Луцьку їжджу на ровері. «Волгу» мою ще у 90-х украли, аж у Росії знайшлася, та повернути не вдалося. Оце, було наснилося, що українці скинулися по 50 копійок і купили Мареничу нову «Волгу» на газу. Стоїть у мене вже понад 30 років німецький автомобіль «Трабант», схожий на наш «Запорожець», в НДР колись випускали, ще генсек їхній Ерік Хонеккер на такому любив їздити. Старенький, запчастин до нього немає. Оце, думаю, може, хтось захоче купити мій «Трабант» як раритет? Була б мені якась копійчина. Хоч багато колись виступали, статків великих не нажили. За концерт отримували 6 карбованців 50 копійок.
ПРО «ЕМІГРАЦІЮ» І «ЗРАДУ»
Мені люди з розвідки розповідали, що розправитися з нами можна було, лише звівши наклеп перед народом, бо занадто популярні. А для того достатньо сказати: «Зрадники».
Радянську владу дуже дратувало, що ми так самовіддано пропагували українську пісню, національне мистецтво, були непокірливими. От і вийшов наказ із забороною виступати тріо за межами нашої Волинської області. Нас почали «вирізати» з усіх концертів на радіо, телебаченні. Навіть розмагнітили щойно знятий фільм про нас. Такого удару досі нікому з артистів не завдавали. І на довгі роки довкола нас запала тиша… Та Бог суддя тим людям.
ПРО БАТЬКІВ
Після смерті батьків заборонив продавати батьківську хату в старому центрі Кривого Рогу. В цьому місті живуть мій братик, племінники.
Батьки не раз були на наших концертах. Потім батько приїздив на Західну Україну, дивився мої виступи, навіть деякі зауваження робив. Він же колись грав на баритоні в духовому оркестрі на криворізькому заводі «Комуніст». Мама співала українську класику в Дніпропетровській філармонії. Тільки-но війна відкотилася, вони туди пішки ходили з тіткою Марусею. Ось такий героїзм у людей був, така відданість мистецтву.
Знаєте, в кожній українській хаті хтось або співає, або малює, або шиє, а десь якийсь Кулібін сидить, щось майструє. І це треба цінувати. А то, як нерідко буває, не бачимо того, що перед носом. Кожен народ має свою вершину культури. І не треба чуже нав’язувати.
ПОРАДА
Не марнувати життя порадив би всім. А ще — перемоги. Добра над злом. Справжнього над штучним. Здорового глузду над аморальністю. Аби над нами не сміявся світ, що маючи такі ресурси — людські, природні — й досі живемо, як жебраки.
Я оце, з вашого дозволу, ще хотів би звернутися до сильних світу цього, до влади, до небайдужих людей, патріотів, моїх прихильників: допоможіть, посприяйте гастролям Валерія Маренича по Україні на прощання, поки живий. Бо ось уже й сліпота наступає, та я навіть сліпим співатиму!
(З приводу організації концертів Валерія Маренича можна телефонувати на його номер:
+38 095 034 38 59).
Повну версію порадницької гостини з ВАЛЕРІЄМ МАРЕНИЧЕМ можна прочитати у номері «Порадниці» від 16 січня 2020 року.
Автор і керівник проекту
Тетяна ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
